Мадейра (острів) — Вікіпедія
|Веб-сайт
О́стрів Маде́йра (порт. Ilha da Madeira, МФА: [‘iʎɐ dɐ mɐdeiɾɐ]) — вулканічний острів у півніній частині Атлантичного океану. Головний острів архіпелагу Мадейра. Володіння Португалії, автономного регіону Мадейра. Розташований біля північно-західного узбережжя Африки, на Африканській літосферній плиті. Адміністративний центр — Фуншал. Відкритий 1418 року португальським мореплавцем Жуаном Зарку в епоху великих географічних відкриттів. Європеїзований протягом наступних століть. Був важливим стратегічним пунктом португальців на морському шляху до Індійського океану. Відомий виробництвом мадери (мадейри), місцевого кріпленого вина. Має розвинену туристичну інфраструктуру: фешенебельні готелі, пляжі, тропічні ліси, водоспади. Батьківщина футболіста Кріштіану Роналду. Площа — 750,7 км². Найвища точка — гора Руйву (1862 м).
Загальна[ред. | ред. код]
Вулканічний за походженням, острів Мадейра лежить у Макаронезії приблизно за 660 км на захід від узбережжя Марокко та 420 км на північ від Канарських островів. Відстань до португальської столиці, — міста Лісабона, становить 980 км. Наближені географічні координати острова 32°44’ північної широти та 16°59’ західної довготи. Острів має грубо трапецієвидну форму і видовжений із заходу на схід, причому його максимальна довжина становить до 57 км, ширина — 27 км, із загальною площею 744,29 км². Найближчий заселений острів — Порту-Санту, віддаль до якого становить приблизно 42 км.
Крайні точки острова[3] з позначенням відповідної географічної координати наведені у таблиці нижче:
| Розташування відносно сторін світу | Назва крайньої точки острова | Відповідна географічна координата | |
|---|---|---|---|
| українською мовою | португальською мовою | ||
| Північ | Понта-ду-Тріштау | Ponta do Tristão | 32º 52’ 14’’ пн. ш |
| Південь | Понта-да-Круж | Ponta da Cruz | 32º 37’ 58’’ пн. ш |
| Схід | Ільєу-ду-Фарол | Ilhéu do Farol | 16º 39’ 19’’ зх. д |
| Захід | Понта-ду-Паргу | Ponta do Pargo | 17º 15’ 58’’ зх. д |
Геоморфологія[ред. | ред. код]
Супутниковий знімок острова. Фотографія NASAВ орографічному відношенні острів має досить стрімкі береги, хоча існують і понижені ділянки. По суті є верхньою точкою підводного хребта, розташованого на Африканській літосферній плиті. Вважається гарячою точкою, що пояснюється вулканічною природою його виникнення. Генезис архіпелагу, до якого належить острів Мадейра, бере свій початок ще у крейдовий період, приблизно 115 млн років тому. Вважається, що першим виник острів Порту-Санту в період міоцену, приблизно 8 млн років тому. Острів Мадейра є відносно молодшим, що виник у перехідний між міоценом та пліоценом період, приблизно 5 млн років тому. Рельєф острова Мадейра зазнав меншого впливу ерозійних процесів ніж це можна спостерігати у його сусіда — острова Порту-Санту. З початку свого виникнення і дотепер розрізняють п’ять основних фаз вулканічних процесів утворення острова Мадейра, видимих в різних його частинах:
- Формування бази, що характеризується значними виверженнями та вибухом матеріалу, яке завершилось близько 3 млн років тому;
- Формування периферійної частини, при якому спостерігалося значне сповільнення попередньої фази та утворення дайок і височин, що завершилось близько 740 тис. років тому;
- Формування зон високогір’я, що супроводжувалось вибухами тефри і утворенням скель заввишки від 400 до 900 м уздовж північного та південного берегів острова. Завершення цієї фази сталося близько 620 тис. років тому;
- Формування базальтів в районі Паул-да-Серра (порт. Paúl da Serra), що знаходиться у центрі західної частини острова на висоті близько 1500 м, що стало можливим завдяки геологічному розлому гори Біка-да-Кана (порт. Bica da Cana) близько 550 тис. років тому, — сьогодні це однойменна гора заввишки 1620 м;
- Нещодавні виверження вулкана, що практично визначили площу острова. Викиди магматичних мас також відносяться до цієї фази, що завершилось близько 6,5 тис. років тому.
Отже, постійні вулканічні процеси у поєднанні з ерозією та тектонічними рухами, сформували рельєф острова Мадейра у його сучасному вигляді, що значно відрізняється від інших островів архіпелагу, орієнтація якого збігається з напрямком руху Африканської літосферної плити.
Загальна довжина узбережжя острова становить близько 160 км, а його середня висота перевищує позначку 1300 м над рівнем моря. Найвищою його точкою є гора Руйву, висота якої становить 1862 м. Крім того, острів має ще дві вершини, висота яких перевищує 1800 метрів: Піку-даш-Торреш (1850 м) та Піку-ду-Аріейру (1818 м).
Клімат[ред. | ред. код]
Особливістю регіонального клімату Мадейри є зміна кліматичних умов з півночі на південь — за своєю географічною широтою для більшої частини території острова характерний м’який океанічний субтропічний клімат, проте крайній його південь має деякі елементи тропічного клімату, а крайня північ — помірного. Крім того, на острові виділяють декілька мікрокліматів, що обумовлено його характерним рельєфом та напрямком вітрів.
Середні місячні температури у південній прибережній смузі, де зосереджена більшість острівного населення, перевищують 20 °C; на острові ніколи не буває спекотно — максимальна температура у літні місяці рідко сягає 33 °C. Середня температура морської води визначається Гольфстрімом і коливається від 18 °C у зимові місяці до 22 °C — у літні. Переважні вітри із заходу на північ взимку, та північно-західні — влітку. Режим опадів дуже різний для різних частин острова: на південному сході середня кількість опадів становить близько 500 мм і менше на рік, а дощі випадають вкрай нерегулярно, на північному узбережжі — перевищує 2000 мм.
Середні кліматичні показники міста Фуншала[4] за місяцями наведені у таблиці нижче:
| Клімат Фуншал | |||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Показник | Січ | Лют | Бер | Кві | Тра | Чер | Лип | Сер | Вер | Жов | Лис | Гру | Рік |
| Абсолютний максимум, °C | 25,5 | 27,0 | 30,5 | 32,6 | 34,2 | 34,7 | 37,7 | 38,5 | 38,4 | 34,1 | 29,5 | 25,9 | 38,5 |
| Середній максимум, °C | 19,7 | 19,7 | 20,4 | 20,6 | 21,6 | 23,4 | 25,1 | 26,4 | 24,9 | 22,6 | 20,7 | 22,6 | |
| Середня температура, °C | 16,7 | 16,6 | 17,2 | 17,5 | 18,6 | 20,6 | 22,2 | 23,2 | 23,2 | 21,8 | 19,6 | 17,9 | 19,6 |
| Середній мінімум, °C | 13,7 | 13,4 | 13,9 | 14,4 | 15,6 | 17,7 | 19,2 | 20,0 | 20,0 | 18,6 | 16,6 | 15,0 | 16,5 |
| Абсолютний мінімум, °C | 8,2 | 7,4 | 8,1 | 9,8 | 9,7 | 13,2 | 14,6 | 16,4 | 16,6 | 13,4 | 9,8 | 6,4 | 6,4 |
| Норма опадів, мм | 74.1 | 83.0 | 60.2 | 44.0 | 28.9 | 7.2 | 1.6 | 2.0 | 32.9 | 89.5 | 88.8 | 115.0 | 627.2 |
| Кількість сонячних годин | 167,4 | 171,1 | 204,6 | 225,0 | 213,9 | 198,0 | 244,9 | 260,4 | 225,0 | 204,6 | 168,0 | 164,3 | 2447,2 |
| Кількість днів з опадами | 12 | 10 | 9 | 8 | 6 | 3 | 1 | 2 | 6 | 9 | 10 | 13 | 87 |
Флора й фауна[ред. | ред. код]
Типовий деревостій лаврових лісівРослинність острова Мадейри є дуже багатою і різноманітною за видовим складом, багато в чому унікальна, містячи чимало ендемічних видів. Приблизно 15 тис. га у різних частинах острова є лавровими лісами, що становить 20 % усієї площі острова. Ці реліктові тропічні ліси за видовим складом представлені деревами родини лаврових та зростають на висоті від 300 до 1400 метрів над рівнем моря у північній частині острова, від 700 до 1600 — у південній. Вважається, що близько 90 % є незайманими лісами, які є унікальними ареалами для численних раритетних, реліктових та ендемічних видів рослин: мохоподібних, папоротеподібних і покритонасінних, а також безхребетних видів тварин. Ендеміки включають 66 видів судинних рослин і мадейрського голуба, що послужило однією з причин того, що у 1999 році цей ліс було оголошено світовою спадщиною ЮНЕСКО
Вигляд на Фуншал крізь стрелітціїУпродовж багатьох років лаврові ліси вважали єдиним корінним типом лісу на острові, проте нещодавні дослідження показують наявність п’яти корінних типів лісових угрупувань на Мадейрі (за латинською назвою домінуючого виду): Olea maderensis, Apollonias barbujana, Ocotea foetens, Persea indica, Erica arborea.
Загальна ж кількість представників судинних рослин на острові становить 1226 видів, включаючи корінні та інтродуковані види, причому 123 є ендемічними[6].
Крім того, на острові є значна кількість парків і садів, в яких зростає чимала кількість видів рослин, завезених сюди з різних континентів світу. Проте головним ботанічним садом є розташований у північній частині Фуншала Ботанічний сад Мадейри[7] (порт. Jardim Botânico da Madeira), що захоплює відвідувачів своєю розкішною рослинністю. Цей сад вражає своїми гармонійними формами та рідкісними кольоровими контрастами, а розташування його алей дозволяє відвідувачам насолоджуватись одночасно морським узбережжям міста та оточуючими його пагорбами. На території ботанічного саду зростає понад 2 тис. екзотичних видів рослин. З 2005 року сад має станцію канатної дороги
Ботанічний сад МадейриПоєднання тропічних і середземноморських видів рослин визначає смарагдово-зелений колір острова, де протягом усього року можна спостерігати за цвітінням орхідей, стрелітцій, антурій, магнолій і азалій серед багатьох інших видів квітів.
Тваринний світ Мадейри умовно поділяють на три групи[9]: наземну, узбережну та морську фауну. В свою чергу, в залежності від фізичної структури, глибини та інших характеристик, узбережна фауна заселяє 4 зони. Одним з найважливіших представників птахів є згаданий вище голуб Columba trocaz, що вважається емблемою лаврових лісів. Найбільш представленим класом наземної фауни Мадейри є комахи, що складають близько 75 % усього її видового складу, причому 20 % з них є ендеміками для острова. Наземні молюски нараховують 31 родину з 291 видом.
Мадейріанська ящіркаВ узбережній фауні наземної зони, що є перехною між суходолом і морем, домінують деякі ракоподібні, ящірки, комахи та птахи, а також ціанобактерії, поліхети. Інші три зони узбережної фауни представлені значним видовим різноманіттям риб. Мілкі води заселені представниками родини бичкових. На глибині понад 15 метрів, де починає відчуватись відсутність фотосинтезуючих водоростей, з’являються види харектерні для рухомих субстратів, що складаються з відкладів органічного походження, — вугроподібні, скати та інші пластинозяброві (Elasmobranchii), а також безхребетні. На деяких ділянках морського дна домінують вапнякові водорості, що становлять ареал пагрів (Pagrus pagrus) та інших окунеподібних.
Морська фауна острова багато в чому схожа на свій середземноморський відповідник, що пояснюється географічним розташуванням Мадейри на майже однаковій з Гібралтарською протокою широтою. Проте і тут виділяють притаманні лише цьому острову види, зокрема риба-шабля чорна (Aphanopus carbo), риба-ящірка (Macrouridae) та деякі представники ряду черепахових. Виділяють також китоподібних та тюленя-монаха (Monachus monachus).
Панорама природного заповідника «Понта-де-Сан-Лоуренсу»Приблизно 2/3 площі острова користується статусом природоохоронної території[10]. Починаючи з 1982 року Регіональним урядом Мадейри було утворено один природний парк і три природних заповідники. Природний парк Мадейри (порт. Parque Natural da Madeira) було утворено у 1982 році і він є найбільшим за площею на острові. Крім лаврових лісів, до його складу входять і інші природні комплекси та лісові екосистеми. Частковий природний заповідник «Гаражау» (порт. Reserva Natural Parcial do Garajau) було утворено у 1986 році і він є єдиним в Португалії морським заповідником. В акваторії заповідника «Гаражау» можна спостерігати за екзотичними рибами великих розмірів, як наприклад Epinephalus guaza. Це заняття є вельми популярним серед любителів підводного фотографування. Природний заповідник «Роша-ду-Навіу» (порт. Reserva Natural da Rocha do Navio), що знаходиться в Сантані (північна частина острова), було утворено у 1997 році з ініціативи місцевого населення. Він включає прибережну територію, що є потенційним ареалом тюленя-монаха, якого місцеве населення називає «морським вовком», а також невеликий острівець, на скелях якого зростають рідкісні для Макаронезії види рослин. На території крайнього сходу острова знаходиться природний заповідник «Понта-де-Сан-Лоуренсу» (порт. Reserva Natural da Ponta de S. Lourenço), створення якого припадає на 1982 рік. У цьому заповіднику можна побачити ендемічні види флори й фауни, а також відвідати так званий центр довкільного виховання.
Є різні думки щодо часу відкриття острова. Деякі історики вважають, що острів був відомий стародавнім римлянам ще задовго до прибуття португальських мореплавців. Тоді Мадейра разом із сусіднім островом Порту-Санту називалися Пурпуровими островами. Такі твердження ґрунтуються не тільки на мапах, але і на літературних джерелах. Зокрема, у праці 1348—1349 років Libro del Conocimiento іспанською мовою острови архіпелагу були названі Leiname, Diserta, Puerto Santo.
Офіційною датою відкриття архіпелагу вважається 1418 рік, коли португальці Жуан Зарку та Тріштау Важ Тейшейра відкрили спочатку острів Порту-Санту, а вже наступного року, — 1419, потрапивши у шторм під час дослідження берегів Західної Африки, дісталися і острова Мадейри[11]. Відразу помітивши потенціал та стратегічне значення острова, 1425 року з ініціативи короля Жуана I було розпочато його колонізацію. Починаючи з 1440 року на острові запроваджується режим військової комендатури з центром у Машіку, а вже за 10 років і в Фуншалі.
Прибулих на острів перших колоністів супроводжували їхні сім’ї, а також невеликі групи знаті, що складалися з близького оточення капітанів та колишніх в’язнів Португальської імперії. Спочатку ведення сільського господарства було дуже ускладнене наявністю густого тропічного лісу, так званої лаурісілви (порт. laurissilva), — що цілком виправдовує ім’я острова, яке в перекладі на українську мову означає «ліс, деревина». Для створення мінімальних умов і угідь довелося вирубувати певну частину лісів. Деякі джерела вказують, що тропічний ліс було знищено вогнем[11]. Крім того, оскільки водні ресурси острова розподілені дуже нерівномірно, довелося будувати примітивну систему водопостачання, так звані «левадаш» (порт. levadas), — вузькі тераси з канавами, якими вода збігала з гір до плантацій. Загальна довжина цієї мережі перевищує 1400 км. На початку риба та городина становили основу харчування місцевого населення, оскільки вирощування зернових не мало успіху.
Тим часом, на зміну невдалим спробам вирощування зернових культур, за ініціативи принца Енріке Мореплавця, на острові впроваджується цукрова тростина, — рідкісна в Європі, через що було заохочено переїзд з Сицилії декількох фахівців, що спеціалізувалися на цій важливій культурі. Невдовзі, після успішного початку виробництва цукру на острові оселяються купці євреї, генуезці та португальці, а місцева економіка починає свій динамічний розвиток у торговельному відношенні. Обсяги виробництва цукру зростали настільки швидко, що незабаром виникла гостра необхідність у залученні додаткової робочої сили. Так, для задоволення цієї потреби було завезено темношкірих рабів з Канарських островів, Марокко і Мавританії, а пізніше і з інших регіонів Африки.
Розвиток цукрової промисловості продовжувався аж до 17 століття, коли на острові було винайдено процес одержання мадери — вина кольору чаю зі слабким гіркуватим смаком і підвищеним вмістом спирту, яке отримують в результаті так званої мадеризації[12] (термічної обробки). Цей продукт поступово став не тільки найважливішою статтею експорту острова, але і його символом у всьому світі, у той час як виробництво цукрової тростини в Португальській імперії було перенесене до Бразилії та Сан-Томе і Принсіпі.
Острів з його головним морським портом у місті Фуншалі набули важливого стратегічного значення практично відразу після відкриття, — завдяки своєму вигідному географічному розташуванню він став проміжним пунктом на шляху славетних португальських каравел, що курсували водами Атлантичного океану починаючи з 15 століття. Неодноразово на Мадейрі та на сусідньому острові Порту-Санту зупинявся Христофор Колумб, спочатку у комерційних цілях пов’язаних з торгівлею цукром, а згодом під час своєї третьої подорожі до Америки у 1498 році. У місті Фуншалі на честь цього іспанського мореплавця встановлено пам’ятник, а на острові Порту-Санту, де він одружився на дочці тамтешнього військового коменданта, його власний будинок перероблено на музей[13].
Острів має шість міст — Камара-де-Лобуш, Канісу, Машіку, Санта-Круж, Сантана та Фуншал, причому найбільшим населеним пунктом за кількістю мешканців є останній, — столиця автономії, з кількістю мешканців близько 130 тис. осіб (разом з передмістями), що знаходиться на південному узбережжі острова. Усього на острові мешкає 240 537 осіб, при середній густоті населення близько 325 осіб/км² (станом на 2001 рік). 75 % від загальної кількості населення острова зосереджено у прибережній смузі, головним чином на його південному узбережжі.
Кількість іммігрантів, що легально проживають в автономії, за попередніми даними Міграційної служби Португалії станом на 2007 рік становила 7 222 осіб, у тому числі 950 українців[14].
Муніципалітети[ред. | ред. код]
Територіальний устрій острова.Острів поділяється на 10 муніципалітетів. Список муніципалітетів острова Мадейри в наведеній нижче таблиці подається в алфавітному порядку[15].
Економіка та господарство[ред. | ред. код]
Ринок «Лаврадор» у Фуншалі відомий тропічними фруктамиЗ набуттям регіоном статуту автономії у 1976 році, острів отримав значні економічні та податкові пільги. Крім відносно низького податку на додану вартість, який на острові становить лише 15 % (для порівняння — у континентальній частині країни ПДВ дорівнює 20 %), Мадейра є винятковою економічною зоною Португалії, що робить її надзвичайно привабливою для інвестицій. З середини 20 століття на острові спостерігається чітка тенденція зростання частки третинного сектору економіки, що насамперед представлений туризмом і послугами.
Пасовище у високогір’ї островаПроте сільське господарство продовжує займати важливе значення у розвитку острівної економіки. Ґрунти острова, що є переважно суглинками вулканічного походження, кислуватими за реакцією, з високим вмістом гумусу, магнію та заліза, з середнім вмістом фосфору і відносно бідними на калій[16], разом з м’яким кліматом обумовлюють відносно високу врожайність сільськогосподарських угідь. Крім того, більшість виноградних угідь є природними схилами з нахилом понад 25 %. Ці та інші характеристики обумовлюють специфіку виробництва вина на острові, що у 2006 році склало 5,12 млн літрів[17].
Врожай основних фруктових культур на Мадейрі у 2007 році становив 1368 тон. Загальні показники врожаїв основних овочевих і фруктових культур приведені у таблиці нижче[18]:
У високогір’ї острова є значна кількість пасовищ, що обумовлює виробництво молочних продуктів і м’яса — у 2004 році виробництво останнього склало 4,061 тис. тон.
Рибальство Мадейри спеціалізується в основному на вилові тунця і риби-шаблі (Trichiurus lepturus).
У вторинному секторі економіки острова виділяють традиційні ремесла, що насамперед представлені виробами з лози й іншими сувенірами, а також вишиванками й декоративними килимами. Головними промисловими центрами Мадейри є Фуншал, Камара-де-Лобуш, Санта-Круж і Машіку, в яких сконцентрована більшість підприємств острова, зокрема з виробництва макаронів, цукру, м’ясомолочної продукції, а також цементу.
Енергопостачання острову цілком базується на місцевих малих гірських гідроелектростанціях, та вітрогенераторах.
Популярні серед туристів трикутні будиночки в Сантані.Туристична індустрія Мадейри сьогодні є найважливішим сектором її економіки. Особливе зростання кількості туристів на Мадейрі почалося з 1964 року, коли на острові було побудовано міжнародний аеропорт неподалік міста Санта-Круж. У 2006 році територію автономії відвідали близько 908 тис. туристів, з яких 94,9 % зупинились на острові Мадейрі[20]. В абсолютних показниках це становить майже 862 тис. осіб. Середня тривалість перебування туриста в автономії становить 6,3 ночей, при загальній кількості готельних закладів 196. Більшість з готелів розташована на території муніципалітетів Фуншала і Санта-Круж — 66,6 % і 14,8 % відповідно. За країною походження переважають туристи з Великої Британії — 29,1 %, далі німці (28,6 %), португальці (14,3 %), французи (5,4 %), іспанці (4,9 %), фіни (3,9 %) та усі інші (28,0 %). Основними видами відпочинку для іноземців є екологічний туризм, підводне плавання, спортивна риболовля, культурний туризм, плавання на яхті. Крім того, на острові діє казино, акваріум та два гольфових поля на 18 і 27 лунок відповідно.
Громадянам Європейського Союзу та країн, з якими Португалія має відповідну угоду, дозволяється безвізове перебування на острові терміном до 90 днів. Усім іншим необхідно мати в’їздну шенгенську візу, зворотний квиток та паспорт, термін дії якого закінчується не раніше, ніж через три місяці[21].
У більшості муніципалітетів острова, а також у міжнародному аеропорту «Мадейра», діють туристично-інформаційні центри[22], в яких безкоштовно можна отримати інформацію, мапи та брошури:
| Назва | Назва та адреса португальською мовою | Телефон |
|---|---|---|
| Авеніда-Арріага | Posto de Turismo da Avenida Arriaga, Avenida Arriaga nº16, 9004-519 Funchal | (+351) 291 211 902 |
| Аеропорт | Posto de Turismo do Aeroporto, Santa Catarina de Baixo, 9100 Santa Cruz | (+351) 291 524 933 |
| Камара-де-Лобуш | Posto de Turismo de Câmara de Lobos, Rua Padre Clemente Nunes Pereira, Casa da Cultura de Câmara de Lobos, 9300-116 Câmara de Lobos | (+351) 291 943 470 |
| Канісу | Posto de Turismo do Caniço, 9125 Caniço de Baixo | (+351) 291 932 919 |
| Лугар-де-Байшу | Posto de Turismo do Lugar de Baixo, Centro de Observação de Natureza, Lagoa Lugar de Baixo, 9360-119 Ponta do Sol | (+351) 291 972 850 |
| Машіку | Posto de Turismo de Machico, Forte Nossa Senhora do Amparo, 9200 Machico | (+351) 291 962 289 |
| Монументал-Ліду | Posto de Turismo Monumental Lido, Centro Comercial Monumental Lido, Estrada Monumental, 284, 9000-100 Funchal | (+351) 291 775 254 |
| Порту-Моніж | Posto de Turismo do Porto Moniz, Vila do Porto Moniz, 9270 Porto Moniz | (+351) 291 852 555 |
| Рібейра-Брава | Posto de Turismo da Ribeira Brava, Forte de São Bento, 9350 Ribeira Brava | (+351) 291 951 675 |
| Сантана | Posto de Turismo de Santana, Sitio do Serrado, 9230 Santana | (+351) 291 572 992 |
Мадейра має досить розвинену транспортну систему[23], причому основний пасажиропотік проходить через муніципалітети Фуншалу і Санта-Круж. Протягом останніх десяти років були побудовані сучасні автомобільні дороги, значна частина яких є тунелями та естакадами. Острів має зручну мережу громадського міського транспорту, а також повітряне та морське сполучення з Португалією та іншими країнами світу. При внутрішніх перевезеннях великою популярністю користується автобусний транспорт, а також таксі.
Важливу роль у сполученні острова з континентальною частиною країни відіграє побудований у 1964 році міжнародний аеропорт, який у 2000 році зазнав реконструкції злітно-посадкової смуги, значна частина якої є естакадного типу. Час польоту між островом і Лісабоном становить близько 90 хвилин. Основні авіаперевізники: Austrian Airlines, British Airways, EasyJet, TAP Portugal серед інших.
Морське пасажирське сполучення в основному здійснюється з Канарськими островами, континентальною Португалією та сусіднім островом Порту-Санту. Час плавання з Фуншала до останнього займає близько 2 годин 15 хвилин, а вартість квитка для дорослих без пільг в обидва кінці становить 51,80 або 60,10 євро в залежності від сезону[24].
Наразі залізничний транспорт на острові відсутній. Єдина залізнична лінія, що існувала на острові з 1893 року і з’єднувала місто Фуншал з його північними передмістями, була дезактивована у 1943 році.
Традиційним транспортом Фуншала з 1850 року вважаються плетені кошики-сани або «карру де сешту» (порт. Carro de Cesto). Пересувається «карру де сешту» ковзанням за допомогою двох чоловіків, що штовхають кошик-сани вниз по вулиці (див. зображення). Швидкість пересування може сягати 48 км/год, а загальний час проїзду становить 10 хвилин[25]. Сьогодні «карру де сешту» є дуже популярним серед туристів. Вартість проїзду в ньому становить 25 євро і не залежить від кількості пасажирів (максимум двоє дорослих).
Іншими видами транспорту на острові, що користуються популярністю серед туристів, є п’ять канатних доріг, а також аеростат, що знаходиться в гавані Фуншала. Популярним серед туристів є прогулянковий гелікоптер, проте це задоволення є досить дорогим.
На території музею мадериУ 15—16 століттях завдяки своєму географічному розташуванню острів Мадейра став одним з найважливіших центрів мореплавства Атлантичного океану, через який проходили сотні комерційних кораблів, що вели торгівлю з усією Європою. Архітектурна і музейна спадщина острова є дуже різноманітною, що має величезне культурне значення. Наприклад, у Музеї сакрального мистецтва (порт. Museu de Arte Sacra) можна побачити рідкісні картини 16—18 століть на релігійну тематику, а також дивовижні зразки скульптури та ювелірного мистецтва. У Музеї-садибі Хрестів (порт. Museu da Quinta das Cruzes) зібрані унікальні колекції старовинних португальських і закордонних меблів починаючи з 16 століття, порцеляна з Індії та Європи 17 століття, рідкісні вироби зі слонової кістки, а також картини і гравюри починаючи з 16 століття. Музей виноробства займає цілий палац, побудований у 19 столітті в стилі неокласицизму і разом з прилеглими підвалами зберігає не тільки фотографії і гравюри на виноробну тематику, але і зразки обладнання, що використовувалось протягом історії виробництва мадери. Музей китобійного промислу в Канісалі є відносно новим,
uk.wikipedia.org
Мадейра — это… Что такое Мадейра?
Маде́йра (порт. madeira — древесина) — автономный регион Португалии, расположенный на одноимённом архипелаге в северной части Атлантического океана, приблизительно в 1000 км к юго-западу от Португалии и в 500 км к западу от африканского побережья. Мадейра входит в ЕС в качестве особой отдалённой территории[3]. Архипелаг состоит из двух населённых островов: Мадейра и Порту-Санту, и двух отдалённых групп мелких ненаселённых островов, служащих пристанищем морским птицам — острова Десерташ и острова Селваженш.
Мадейра была открыта португальскими моряками примерно между 1418 и 1420 годами. Открытие острова, инициированное Генрихом Мореплавателем, считается одним из первых открытий века Великих географических открытий. Остров был дружески оккупирован Британией во время наполеоновских войн с 1807 года по 1814, когда он был возвращён во владение Португалии[4]. Остров является популярным круглогодичным местом отдыха, отличающимся известным вином Мадера, цветами, новогодними празднованиями с замечательным фейерверком, самым большим в мире по версии Книги Гиннесса[5], ну и конечно же, не в последнюю очередь, благодаря исключительному климату (температуры в пределах от 16 °C до 25 °C).
Порт острова в Фуншале имеет большое значение благодаря большому количеству заходящих коммерческих и пассажирских кораблей и тому, что является главной остановкой круизных маршрутов из Европы на Карибские острова.
География
Мадейра, к северо-востоку — Порту-Санту, к юго-востоку — Десерташ. Острова Селваженш находятся далеко на юго-востоке и не показаны 
Вид с Бика да Кана. 
Гроза в МадейреФуншал, столица автономного региона Мадейра главенствует над южным побережьем Мадейры, главного острова архипелага. Другими городами на острове являются: Вила-Балейра (на острове Порту-Санту), Камара-де-Лобуш, Машику, Санта-Круш, Сантана и Канису (на острове Мадейра).
Остров Мадейра расположен в 520 км от африканского побережья и в 1000 км от Европы, или в полутора часах лёта на самолете от Лиссабона[6].
Остров Мадейра — крупнейший остров архипелага с площадью 741 км², его длина составляет 57 км, а ширина — 22 км в самом широком месте, он имеет общую длину побережья 150 км. Остров вытянут с востока на запад, вдоль этого направления лежит центральная горная цепь с высотами до 1220 метров, из которой начинаются многие глубокие ущелья, расходящиеся к побережью. Самый известный утёс острова Кабу-Жиран (англ.) — один из самых высоких в Европе. Самая высокая точка острова — Пику-Руйву, 1862 метра над уровнем моря[7].
В южной части острова практически не осталось Монтеверде — нетронутых субтропических лесов, которые раньше сплошь покрывали всю его территорию (высадившиеся португальцы выжигали их, чтобы освобождать площади для сельскохозяйственных посадок). По этой причине острову и дали такое название («мадейра» по-португальски означает древесину). Однако, на севере в долинах сохранилось некоторое количество девственных лесов, которые признаны Всемирным наследием ЮНЕСКО.
Климат
Географическое положение острова Мадейра и гористый ландшафт создают очень приятный климат, который немного отличается от севера к югу и в зависимости от острова архипелага. Мадейра имеет субтропическо-Средиземноморский климат (Классификация климатов Кёппена: Csb)[8], который находится под сильным влиянием Гольфстрима, который обеспечивает острову один из самых мягких климатов в мире. Средняя годовая температура моря составляет 20 °C зимой и 23 °C летом. Летний сезон длится почти круглый год, хотя в период с декабря по апрель температура часто опускается ниже 20 °C.
| Климат Мадейры | |||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Показатель | Янв. | Фев. | Март | Апр. | Май | Июнь | Июль | Авг. | Сен. | Окт. | Нояб. | Дек. | Год |
| Средний максимум, °C | 19,1 | 19,1 | 19,5 | 19,6 | 20,9 | 22,3 | 24,3 | 25,6 | 25,7 | 24,2 | 22,0 | 20,0 | 21,8 |
| Средняя температура, °C | 16,1 | 16,0 | 16,3 | 16,5 | 17,8 | 19,4 | 21,2 | 22,3 | 22,3 | 20,9 | 18,8 | 17,0 | 18,6 |
| Средний минимум, °C | 13,1 | 12,8 | 13,0 | 13,4 | 14,6 | 16,5 | 18,0 | 18,9 | 18,9 | 17,6 | 15,6 | 13,9 | 15,5 |
| Норма осадков, мм | 10 | 9 | 6 | 4 | 2 | 1 | 0 | 0 | 4 | 8 | 10 | 10 | 64 |
| Источник: Всемирная метеорологическая организация (ООН)[9]. | |||||||||||||
Острова архипелага
- Мадейра
- Агоштинью (на востоке)
- Сан-Лоренсу (на востоке)
- Моли (на северо-западе)
- Порту-Санту
- Байшу-у-да-Кал (на юге)
- Ферру (на юго-западе)
- Сенураш (на севере)
- Фора (севернее Сенураша)
- Сима (на востоке)
- Дезерташ
- Дезерта-Гранди
- Бужиу
- Шан
- Селваженш (северо-восточная группа)
- Селважем Гранди
- Пальейру-да-Терра
- Пальейру-ду-Мар
- Селваженш (юго-восточная группа)
- Селважем Пекена
- Гранди
- Сул
- Пекену
- Фора
- Алту
- Комприду
- Редонду
- Норти
Геологическое происхождение и вулканизм
Остров Мадейра является вершиной большого щитовидного вулкана, вздымающегося примерно на 6 км над дном Атлантического океана в подводной горной цепи Торе, находящейся на Африканской плите. Вулкан сформировался на рифте в океанической коре. Формирование вулкана началось в Миоценскую эпоху более 5 миллионов лет назад и закончилось в Плейстоцене примерно 700 000 лет назад.[10] За этим последовала сильная эрозия, что сформировало два больших круга в центральной части острова.
Позднее вулканическая активность возобновилась, формируя новые пики и наплывы лавы поверх старых слоев. Самые недавние извержения вулканов происходили в западно-центральной части острова всего 6500 лет назад.[10]
Природа
Женская особь Мадейрской Капустницы.На Мадейре живут три вида-эндемика птиц: Мадейрский тайфунник, Мадейрский голубь и Мадейрский королёк.
Остров также очень важен для размножения других морских птиц, включая Мадейрскую качурку и Пёстрого атлантического буревестника.
Макаронезия является местом важного природного разнообразия. Леса на архипелаге очень похожи на леса Третичного периода, покрывавшего Южную Европу и Северную Африку миллионы лет назад.
Огромное биоразнообразие Мадейры фитогеографически связано с Средиземноморьем, Африкой, Америкой и Австралией. Интерес к географии растений вырос в последнее время из-за открытия новых видов эпифитов с очень разным развитием.
На Мадейре находится очень много видов эндемиков, в основном беспозвоночные, включая чрезвычайно редких Мадейрских Капустниц, а также некоторые позвоночные, как например некоторые виды ящериц птиц, упомянутых выше. Самый большой тарантул Европы живет в пустынях на островах Десерташ и достигает размеров человеческой руки. На этих же островах живет более 250 видов сухопутных моллюсков (улитки и слизни), некоторые с очень необычными узором и цветами панциря. Большинство из них является эндемиками и вымирающими (как, например, улитка вида Boettgeria obesiuscula).
История
До-португальская эра
Плиний упоминает Пурпурные Острова, чье расположение соответствует Счастливым островам, или Канарам, что может относиться к островам Мадейры. Плутарх говоря о полководце Квинте Сертории, сообщает что после его возвращения в Кадис, «он встретил моряка, недавно прибывшего с Атлантических островов, двух по численности, разделенных лишь небольшим проливом, на расстоянии от побережья Африки в 10,000 фурлонгов. Они называются Острова Блаженных.» Оцениваемое расстояние до Африки (2000 км/1250 миль) и близость двух островов позволяют сопоставить это упоминание с Мадейрой и Порту-Санту.
Существует романтическая легенда о двух влюбленных Роберте Машим и Анне д’Арфет во времена правления Эдуарда III, которые, убегая из Англии во Францию в 1346 году, сбились с курса из-за сильного шторма. Их корабль разбился у берегов острова, возможно, Мадейры; позже, имя юноши было использовано в наименовании местечка Машику, в память о влюбленных. По свидетельству портулана 1351 года, представленной во Флоренции, Италия, Мадейра была открыта задолго до того, как португальские корабли достигли её. Совершенно точно Мадейра была открыта до основания португальского поселения, ведь она появляется на картах начиная с 1339 года.[11]
Португальское открытие
Остров МадейраВ 1419 году два капитана Инфанта Генриха Мореплавателя — Жуан Гонсалвеш Зарку и Тристан Ваш Тейшейра — были пригнаны штормом к острову Порту-Санту. Они назвали его так (подразумевая Святой Порт) в благодарность за спасение от кораблекрушения. В следующем году была отправлена экспедиция для заселения острова, в которой два капитана совместно с еще одним капитаном Барталомеу Перештрелло, включили остров в состав Португальской короны.
Острова начали заселяться приблизительно в 1420—1425 годах. 23 сентября 1433 года Ilha da Madeira (Остров Мадейра или «древесный остров») впервые появился на карте.
Три капитана во время своего первого путешествия оставили на острове свои семьи, небольшую группу людей младшего дворянства, людей со скромными накоплениями и несколько старых заключенных. Чтобы иметь возможность малейшего развития сельского хозяйства они должны были срубить густой лес Монтеверде и соорудить обширную сеть каналов (левад, поскольку в некоторых частях острова был избыток воды, а в некоторых — большая нехватка. В начале рыба составляла около половины питания поселенцев, дополняя овощи и фрукты. Первым сельскохозяйственным успехом можно назвать выращивание пшеницы. Изначально она выращивалась колонистами только для собственного пользования, однако затем её начали экспортировать в Португалию.
Открытие Порту-Санту и Мадейры были впервые описаны Гомишом Ианишом ди Зурара в Chronica da Descoberta e Conquista da Guiné.[12]
Португальская Мадейра
Однако со временем производство зерна стало падать. Чтобы избежать кризиса, Генрих Мореплаватель приказал выращивать сахарный тростник для производства «сладкой соли», редкой в Европе, из-за этого считавшейся приправой.
Рост числа сахарных плантаций на Мадейре начался в 1455 году при содействии помощников с Сицилии и в большей степени из Генуи и продолжался до XVII века. Доступность Мадейры привлекала Генуэзских и Фламандских торговцев, стремившихся обойти венецианскую монополию. «К 1480 году Антверпен имел около 70 кораблей, задействованных в торговле сахаром с Мадейрой, с переработкой, сконцентрированной в Антверпене. К 1490-м Мадейра обошла Кипр по производству сахара»[13]. Производство сахарного тростника стало основным фактором развития экономики острова и увеличило потребность в рабочей силе. Рабы периодически использовались на острове для выращивания тростника и к XVI веку доля завезённых рабов достигла 10 % населения острова.[14]
В 1617 году алжирские берберские пираты захватили 1200 человек на Мадейре.[15] В XVIII веке, когда производство сахара резко выросло в Бразилии, Сан-Томе и Принсипи и других местах, самым важным продуктом острова стало вино.
Остров был дружески оккупирован Британией во время наполеоновских войн в 1807 году, в 1814 был возвращен во владение Португалии[4].
После смерти Жуана VI в 1826 году его сын Мигель I отобрал власть у настоящей преемницы, племянницы Марии II и объявил себя «Абсолютным Королём». Мадейра тогда поддержала королеву. Мигель послал экспедиционные войска, и сопротивление острова было сломлено, а губернатор Жозе Травассос Вальдез был вынужден бежать в Англию под защитой Королевского флота.
С XIX века остров приобретает славу курорта. Тогда в Европе знали только два морских курорта — французскую Ривьеру и Мадейру. Здесь отдыхали члены королевских домов, известные писатели и политические деятели.
В 1921 году последний Австро-Венгерский Император Карл I был депортирован на Мадейру после второго неудачного переворота в Венгрии. Здесь он умер годом позже и похоронен в Монте.
1 июля 1976 года, после демократической революции 1974 года, Португалия предоставила политическую автономию Мадейре, в честь чего празднуется День Мадейры. В настоящее время на острове есть своё правительство и законодательное собрание.
Административное деление
Административное деление острова МадейраАвтономный регион Мадейра состоит из 10 муниципалитетов:
- Санта-Круш
- Кальета
- Камара-де-Лобуш
- Фуншал
- Сантана
- Сан-Висенте
- Машику
- Понта-ду-Сол
- Порту-Мониш
- Рибейра-Брава
- Порту-Санту
Крупнейшие населённые пункты
Экономика
Установление особой экономической зоны, также называемой Международным Центром Бизнеса Мадейры, дает компаниям возможность получения финансовых и налоговых преимуществ благодаря Свободной Индустриальной Зоне, Офшорному Финансовому Центру, организации Международного Корабельного Регистра и Международному Центру Услуг.
Сфера услуг дает наибольший прирост местного ВВП в противоположность сельскохозяйственному сектору, доля которого постоянно снижается.
В течение последних нескольких лет экономика региона встала на ноги и повысила свою конкурентоспособность, как на внутреннем, так и на внешнем рынке. Самыми крупными индустриальными секторами являются производство еды и напитков (в особенности Мадера) и строительство.
Туризм
Природная красота Мадейры привлекает множество туристов на остров.Туризм является одним из важнейших секторов экономики региона, давая дополнительный доход для торговли, транспорта и других сфер, формируя огромный рынок для местных продуктов. Свидетельством этого можно считать долю отелей и ресторанов (9 %) в общем ВВП региона. Порту-Санту также очень привлекателен для туризма, учитывая 9 километровый пляж и хороший климат.
Экономика Мадейры имеет хорошие перспективы дальнейшего развития, поскольку была построена необходимая инфраструктура, а также активно привлекаются инвестиции для увеличения структуры отелей и ресторанов. Охрана природы при этом является немаловажной частью, поскольку это является одной из главных причин такого большого интереса туристов к острову.
Туристы приезжают в основном из ЕС, среди которых больше всего из Германии, Британии, Скандинавских стран и Португалии. Средняя годовая занятость отелей составила 60,3 % в 2008 году[16], достигнув максимума в марте и апреле, когда он достигал 70 %.
Транспорт
Граждане стран ЕС, входящих в Шенгенское соглашение могут въезжать на остров свободно, а остальные должны проходить паспортный контроль.
На острове есть два аэропорта, Аэропорт Мадейра в Фуншале и на острове Порту-Санту. Основные рейсы прилетают из Лиссабона и Порту, однако также есть прямые рейсы из других городов ЕС и других стран, как например Бразилия, Венесуэла и ЮАР. В 2012 году появились прямые рейсы на Мадейру и из России.
-
Аэропорт Мадейра
-
Транспорт между двумя основными островами осуществляется либо на самолетах, либо на пароме. Путешествие по внутренней части островов сегодня довольно простое, благодаря строительству Via Rápidas, большой трассы, построенной во времена экономического бума Португалии. Современные дороги идут до всех достопримечательностей острова. Старые горные серпантины также предоставляют прекрасную возможность осмотреть остров.
Фуншал имеет развитую транспортную сеть. Автобусные компании, включая Horarios do Funchal, которая существует уже более 100 лет, имеют постоянные маршруты до всех достопримечательностей.
Эмиграция
Эмиграция с Мадейры всегда была высокой, в основном направленная в Америку (США, Канада, Венесуэла, Бразилия), ЕС (Великобритания, Франция, Андорра, Испания), ЮАР и Австралия.
В США иммигранты с Мадейры в основном живут в Новой Англии и Средне-атлантических штатах, северной Калифорнии и Гавайях. В 1980 году перепись США зарегистрировала более миллиона американцев с португальским происхождением, с большой долей мадейрийцев.
В 1846 году, когда Мадейру поразил голод, более 6,000 человек мигрировали в Британскую Гвиану. В 1891 их доля составила 4,3 % населения.[17]
Имеется несколько крупных Мадейрских диаспор в мире, как например многочисленная в Англии, включая Джерси. По некоторым оценкам около 750,000 человек по всему миру называют себя выходцами с Мадейры.
Общество и культура
Демография
Когда португальцы открыли остров Мадейра в 1419 году, он не был населен людьми. Остров был заселен португальцами, в основном фермерами из региона Минью[18], а это означает, что «Мадейрийцы» (порт. Madeirenses), как их называют, этнически португальцы, хотя у них развились свои региональная самоидентификация и культурные традиции.
Общее население региона не превышает 250,000 человек, большинство из которых проживает на главном острове Мадейра, где плотность населения составляет 337 человек на км². В то же время на Порту-Санту проживает всего около 4500 человек, а плотность населения составляет 112 человек на км².
Гастрономия
Традиционные блюда на Мадейре обычно состоят из местных ингредиентов, одним из самых распространенных среди которых является «mel de cana», в дословном переводе «мед сахарного тростника» — чёрная патока. Традиционный торт Мадейры называется «Bolo de mel» («Медовый торт») и по традиции никогда не разрезается ножом, а разламывается руками.
Для рекламы гастрономии Мадейры по всему миру каждый ноябрь проводится Фестиваль Гурманов Мадейры. Фестиваль собирает шеф-поваров со всего мира на остров, передающих своё ноу-хау местным молодым поварам при создании новых рецептов с использованием традиционных продуктов Мадейры, таких как Мадера, рыба и другие продукты.
Спорт
На Мадейре играют во многие виды спорта, как на улице, так и в залах во многих спортивных сооружениях расположенных по всему острову.
Футбол
Мадейра имеет два футбольных клуба в высшей лиге Чемпионата Португалии, Маритиму и Насьонал. Раньше в ней играло три клуба, однако Униан-до-Мадейра вылетел во вторую лигу в 1995 и так и не вернулся в высшую лигу.
Игрок Реал Мадрида и сборной Португалии Криштиану Роналду родился на Мадейре и играл в Насьонале до перехода в Спортинг.[19]
Маритиму считается самым успешным клубом Мадейры и участвовал в нескольких сезонах кубка УЕФА, добившись запоминающихся результатов в играх с Ювентусом, Лидсом и клубом Рейнджерс. Завершив сезон 2009—2010 на 5-м месте, Маритиму квалифицировался в Лигу Европы на следующий сезон.[20]
Маритиму воспитал таких прекрасных игроков, как Данни, ныне играющий в Санкт-Петербургском Зените, Пепе, ныне играющий в Реал Мадриде, Тонел, ныне играющий в Спортинге, Жорже Кошта, закончивший карьеру в Порту, Нуну Валенте, ныне играющий в Эвертоне и Тарик Сектиуи, покинувший Порту в начале сезона 2009—2010.
В сезоне 2003—2004, а также в сезоне 2008—2009 Насьонал занял 4-е место в высшей лиге, достигнув своего лучшего результата в истории. В сезоне 2009/10 клуб встречался в четвёртом квалификационном раунде первого розыгрыша Лиги Европы с питерским Зенитом и, забив в ответном матче гол на последних минутах встречи, выиграл с общим счётом 5:4.
Также существует еще два клуба с Мадейры, один из которых играет в третьем дивизионе, а другой — во втором.
Другие виды спорта
В последние годы Мадейра достигла больших успехов в профессиональном баскетболе, поскольку клуб Мадейра выиграл несколько титулов, в особенности женская команда. Клуб часто принимает участие в европейских турнирах, таких как Кубок вызова ФИБА.
В 2001 году на Мадейре проводился Мировой Чемпионат по Сёрфингу. Прекрасными местами для сёрфинга считаются Паул-ду-Мар и Жардин-ду-Мар.
Клуб Мадейра по гандболу является единственным на острове, однако одним из самых успешных в стране.
Одним из главных развлечений на острове является пеший туризм, поскольку на острове проложено около 1000 км пешеходных дорог, многие из которых проходят вдоль левад.[21]
Также на острове популярны ралли, гольф и картинг. Также остров является идеальным местом для водных видов спорта, таких как рыбалка, дайвинг и другие благодаря своим климату и расположению.
Почтовые марки
Португалия выпускала специальные почтовые марки для Мадейры в течение нескольких периодов с 1868 года.
Достопримечательности
Домик в Сантане 
Пику Руйву- Камара-де-Лобуш: Пейзажами этого живописного рыбацкого посёлка и его красочным лодками любовался со своей террасы Уинстон Черчилль, любивший в 50-х гг. проводить здесь время у мольберта. В пригородах посёлка Кабу Жирау и Эштрейту де Камара де Лобуш производится знаменитая мадера.
- Куррал-даш-Фрейраш: В этой деревне, расположенной в кратере давно потухшего вулкана в самой глубокой долине острова, сохранился женский монастырь Св. Клары XVI в., в прошлом служивший монахиням укрытием от частых набегов пиратов.
- Сантана: Живописный посёлок с традиционными трёхугольными домами, покрытыми соломой.
- Пику Руйву: самая высокая точка Мадейры (1861 м над уровнем моря), чудесные виды на окрестности.
- Монте: Пригород Фуншала, который из-за наличия старинных дворцов и живописных садов часто сравнивают с городом материковой части Португалии Синтрой.
- Природный заповедник Мадейры: С целью сохранения огромного природного богатства архипелага Мадейры в 1982 году был создан Природный Заповедник Мадейры, который является частью мирового наследия. Здесь встречаются уникальные виды животных и растений, в том числе находящиеся под угрозой вымирания. Территория Мадейры так же включена в сеть биогенетических заповедников.
Родившиеся на острове Мадейра
См. также
Примечания
- ↑ Статистика Португалии
- ↑ 1 2 ВВП на душу населения в 2007. Евростат. Архивировано из первоисточника 24 августа 2011.
- ↑ Словарь Европы
- ↑ 1 2 История Британской Империи
- ↑ Madeira Самые большие фейерверки мира
- ↑ Официальный туристический сайт Мадейры
- ↑ MadeiraHelp.com
- ↑ Мировая карта Климатической Классификации Кёппен-Гейгера. Архивировано из первоисточника 24 августа 2011.
- ↑ Информация о погоде в Фуншале. Архивировано из первоисточника 24 августа 2011.
- ↑ 1 2 Глобальная Вулканическая программа
- ↑ Fernández-Armesto, Felipe (2004), «Machim (supp. fl. 14th cent.)», Oxford Dictionary of National Biography, Oxford: Oxford University Press, DOI 10.1093/ref:odnb/17535
- ↑ Русская версия: Гомиш Ианиш ди Зурара. Хроника достославных событий, кои произошли при завоевании Гвинеи по приказу инфанта Дона Энрики (Хроника открытия и завоевания Гвинеи)
- ↑ Ponting Clive World history: a new perspective. — London: Chatto & Windus, 2000. — P. 482. — ISBN 0-701-16834-X
- ↑ Godinho, V. M. Os Descobrimentos e a Economia Mundial, Arcádia, 1965, Тома 1 и 2, Lisboa
- ↑ «Christian Slaves, Muslim Masters: White Slavery in the Mediterranean, the Barbary Coast and Italy, 1500—1800». Robert Davis (2004). с.7. ISBN 1-4039-4551-9.
- ↑ Статистика Департамента Мадейры по Туризму (2008)
- ↑ «Португальская эмиграция с Мадейры в Британскую Гвиану»
- ↑ Alberto Vieira, O Infante e a Madeira: dúvidas e certezas, Centro Estudos História Atlântico.
- ↑ Криштиану Роналду
- ↑ Криштиану Роналду
- ↑ Левады Мадейры
Ссылки
dal.academic.ru
Мадейра (архипелаг) — Википедия. Что такое Мадейра (архипелаг)
Мадейра (порт. Madeira — древесина) — архипелаг вулканического происхождения, расположенный в Атлантическом океане в 680 км к западу от Марокко и в 450 км к северу от Канарских островов. На архипелаге находится автономный регион Португалии — Мадейра. Архипелаг состоит из центрального острова, Мадейра, острова Порту-Санту, группы из трёх необитаемых заповедных островов Ильяш-Дезерташ, а также нескольких мелких островков у побережья Мадейры и Порту-Санту. Небольшой архипелаг Селваженш (3,6 км²), расположенный в 230 км к югу, входит в автономный регион, но к архипелагу обычно не относится. Площадь архипелага — 797 км², население — 267 785[1] человек (2011).
Остров Мадейра
Остров Мадейра — крупнейший остров архипелага с площадью 740,7 км² (более 90 % всей площади архипелага), в длину он составляет 57 км, а в ширину — 22 км в самом широком месте и имеет общую длину побережья 150 км. Длиннейшая ось расположена между востоком и западом, вдоль которой лежит цепь гор с высотой до 1220 метров, из которой начинаются многие глубокие ущелья, расходящиеся к побережью. Самый известный утёс острова Кабу-Жиран (англ.) — один из самых высоких в Европе. Самая высокая точка острова — Пику-Руйву, 1862 метра над уровнем моря.[2]
На юге осталось совсем мало родных Монтеверде, субтропических лесов, которые раньше покрывали весь остров (высадившиеся португальцы выжигали их, чтобы заниматься сельским хозяйством) и дали ему название (Мадейра по-португальски означает древесина). Однако на севере в долинах осталось много родных лесов, в частности леса на северных склонах Мадейры признаны Всемирным наследием ЮНЕСКО.
Острова архипелага
Архипелаг Мадейра в Атлантическом океане- Мадейра (740,7 км²)
- Агоштинью (на востоке)
- Сан-Лоренсу (на востоке)
- Моли (на северо-западе)
- Порту-Санту (42,5 км²)
- Байшу-у-да-Кал (на юге)
- Ферру (на юго-западе)
- Сенураш (на севере)
- Фора (севернее Сенураша)
- Сима (на востоке)
- Ильяш-Дезерташ (14,2 км²)
- Илья-Дезерта-Гранди
- Бужиу
- Шан
Административное деление
Автономный регион Мадейра состоит из 10 муниципалитетов:
- Санта-Круш;
- Кальета;
- Камара-де-Лобуш;
- Фуншал;
- Сантана;
- Сан-Висенте;
- Машику;
- Понта-ду-Сол;
- Порту-Маниш;
- Рибейра-Брава;
- Порту-Санту.
Климат
Географическое положение острова Мадейра и гористый ландшафт создают очень приятный климат, который немного отличается от севера к югу и в зависимости от острова архипелага. Мадейра имеет субтропическо-Средиземноморский климат (Классификация климатов Кёппена: Csb)[3], который находится под сильным влиянием Гольфстрима, который обеспечивает острову один из самых мягких климатов в мире. Средняя годовая температура моря составляет 20 °C зимой и 23 °C летом. Летний сезон длится почти круглый год, хотя в период с декабря по апрель температура часто опускается ниже 20 °C.
| Климат Мадейры | |||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Показатель | Янв. | Фев. | Март | Апр. | Май | Июнь | Июль | Авг. | Сен. | Окт. | Нояб. | Дек. | Год |
| Средний максимум, °C | 19,1 | 19,1 | 19,5 | 19,6 | 20,9 | 22,3 | 24,3 | 25,6 | 25,7 | 24,2 | 22,0 | 20,0 | 21,8 |
| Средняя температура, °C | 16,1 | 16,0 | 16,3 | 16,5 | 17,8 | 19,4 | 21,2 | 22,3 | 22,3 | 20,9 | 18,8 | 17,0 | 18,6 |
| Средний минимум, °C | 13,1 | 12,8 | 13,0 | 13,4 | 14,6 | 16,5 | 18,0 | 18,9 | 18,9 | 17,6 | 15,6 | 13,9 | 15,5 |
| Норма осадков, мм | 10,27 | 8,72 | 6,36 | 3,89 | 1,89 | 1,19 | 0,25 | 0,31 | 3,67 | 7,50 | 10,08 | 9,99 | 64,12 |
| Источник: Всемирная метеорологическая организация (ООН)[4]. | |||||||||||||
Геологическое происхождение и вулканизм
Остров Мадейра является вершиной большого щитовидного вулкана, вздымающегося примерно на 6 км над дном Атлантического океана в подводной горной цепи Торе, находящейся на Африканской плите. Вулкан сформировался на рифте в океанической коре. Формирование вулкана началось в Миоценскую эпоху более 5 миллионов лет назад и закончилось в Плейстоцене примерно 700 000 лет назад.[5] За этим последовала сильная эрозия, что сформировало два больших круга в центральной части острова.
Позднее вулканическая активность возобновилась, формируя новые пики и наплывы лавы поверх старых слоев. Самые недавние извержения вулканов происходили в западно-центральной части острова всего 6500 лет назад.[5]
Природа
На Мадейре живут три вида-эндемика птиц: Мадейрский тайфунник, Мадейрский голубь и Мадейрский королёк.
Остров также очень важен для размножения других морских птиц, включая Мадейрскую качурку и Пёстрого атлантического буревестника.
Макаронезия является местом важного природного разнообразия. Леса на архипелаге очень похожи на леса Третичного периода, покрывавшего Южную Европу и Северную Африку миллионы лет назад.
Огромное биоразнообразие Мадейры фитогеографически связано с Средиземноморьем, Африкой, Америкой и Австралией. Интерес к географии растений вырос в последнее время из-за открытия новых видов эпифитов с очень разным развитием.
На Мадейре находится очень много видов эндемиков, в основном беспозвоночные, включая чрезвычайно редких Мадейрских Капустниц, а также некоторые позвоночные, как например некоторые виды ящериц и птиц, упомянутых выше. Самый большой тарантул Европы живет в пустынях на Ильяш-Дезерташ и достигает размеров человеческой руки. На этих же островах живет более 250 видов сухопутных моллюсков (улитки и слизни), некоторые с очень необычными узором и цветами панциря. Большинство из них является эндемиками и вымирающими (как, например, улитка вида Boettgeria obesiuscula).
Примечания
wiki.sc