Где расположена испания – где находится, подробная географическая карта Испании на русском языке с городами, курорты на побережье, регионы, провинции

Назван по Пиренейским горам, окаймляющим полуостров на северо-востоке. Альтернативное название «Иберийский» связано с народом иберов, обитавших на востоке полуострова (территория современной Каталонии) в эпоху, предшествующую приходу римлян.

В настоящее время на Пиренейском полуострове располагаются следующие государства: Испания, Португалия, Андорра, Франция и зависимая территория Великобритании — Гибралтар.

В рельефе Пиренейского полуострова преобладают горы и плоскогорья: низменности расположены только местами в краевой (приморской) зоне и занимают сравнительно небольшую площадь. Средняя высота полуострова значительна — около 600 м над уровнем моря. Особенностью полуострова являются обширные высоко залегающие внутренние плато — тип рельефа, редко встречающийся в Южной и Западной Европе. Таковы плоскогорья Месеты: северное — Старо-Кастильское и южное — Ново-Кастильское; первое лежит на высоте около 800 м, второе — около 600 м (в среднем). Они разделены пересекающей Месету (в направлении от западо-юго-запада к востоко-северо-востоку) цепью гор, известной под названием Центральной Кордильеры. Эти плато имеют замкнутый характер, на большей части протяжения окаймляясь горами; по их периферии, у подножия гор, наблюдаются ещё более высокие выровненные поверхности (до 900—1100 м).

Наряду со значительным развитием плоскогорий, в рельефе полуострова широко представлен также резко расчленённый и скалистый горный ландшафт; горы часто обладают крутыми склонами, с глубоко врезанными речными долинами и ущельями. Альпийский тип ландшафта ярко выражен в Пиренейском хребте, несущем группы небольших ледников, а в плейстоцене подвергавшемся значительным оледенениям. Черты высокогорного рельефа присущи и другим горным хребтам (в их наиболее высоких участках) — таким как Кантабрийские горы, Центральная Кордильера, Андалузские горы.

Напротив, ландшафты средневысотных гор и холмистых местностей, столь типичные для Италии, гораздо меньше развиты в Испании. Вообще Пиренейский полуостров — страна довольно резких контрастов в рельефе, климате и ландшафтах, чем он заметно выделяется по сравнению с остальной Западной Европой. Чтобы подчеркнуть эту особенность полуострова, его иногда называют «Маленькой Африкой» или сравнивают с нагорьями Западной и Центральной Азии, в частности с Малой Азией. Различия ландшафтов отдельных областей Пиренейского полуострова обусловлены замкнутостью внутренних его частей, с континентальным оттенком климата, что создаёт иные черты природы по сравнению с приморскими местностями. Кроме того, вследствие значительной высоты гор и плоскогорий, на Пиренейском полуострове достаточно резко проявляется роль вертикальной климатической и ландшафтной зональности. Несмотря на эти особенности и своеобразие Пиренейского полуострова, в общем всё же он по характеру природы близок к остальной Южной Европе, принадлежа вместе с ней к единой Средиземноморской большой географической области, замечательной по яркой выраженности типичных для неё ландшафтов.

Бухтовый тип берега вообще сравнительно мало развит на Пиренейском полуострове, но всё же встречается в ряде мест, с наличием прекрасных естественных гаваней: на северо-западе — в Галисии, на западе — в устье реки Тахо (гавань Лиссабона), на юге — в бухте со старинным портом Картахена.

Доисторический период[править | править код]

Римский период[править | править код]

Средневековье[править | править код]

Мадрид — Википедия

Мадри́д (исп. Madrid [maˈðɾið]) — столица и крупнейший город Испании, а также административный центр одноимённых провинции и автономного сообщества. Муниципалитет находится в составе района (комарки) Ареа-Метрополитана. Крупнейший экономический, политический и культурный центр страны. Население города — 3,165 млн жителей (2016).

Город расположен в центральной части Пиренейского полуострова. Большой Мадрид представляет собой агломерацию площадью 1,2 тысячи км². Сам город располагается на территории площадью 607 км² и включает 21 административный округ

Мадрид — влиятельный культурный центр, в котором расположено множество музеев международного масштаба, среди которых Музей Прадо, Центр искусств королевы Софии, Музей Тиссена-Борнемисы и Форум Мадрид, находящиеся в сотне самых посещаемых музеев в мире^[3].

Существует немало версий происхождения названия города. Известно, что он упоминается в 939 году под названием «Магерит», предположительно от арабского «ма́дара» (مدرة) — «город». Согласно другой версии, название доарабское, из староиспанского maderita- «лесная поросль»^[4].

Существуют и другие версии:

1. По древнему преданию, Мадрид был основан античным героем Окнием, сыном Тиберина (бога реки Тибр) и пророчицы Манто. На берегу реки Мансанарес была основана крепость Мантуя Карпетанская.
2. Есть версия, что название «Мадрид» происходит от кельтского «Магерит» — «большой мост» (после арабского завоевания Испании искажённого в «Маджерит»).

Мадрид расположен в центре Испании на высоте 667 м над уровнем моря. Через город течёт небольшая река Мансанарес, ранее принадлежавшая исторической области Кастилии. В северо-западной части города возвышается горный массив Сьерра-де-Гуадаррама с его высочайшей точкой Пеньялара (2430 м).

Климат[править | править код]

Благодаря высоте в 667 метров над уровнем моря и континентальному климату лето в Мадриде жаркое с малым количеством осадков, а зимы намного холоднее, чем в городах на средиземноморском побережье. Снегопады случаются практически каждый год, иногда зимы бывают особенно снежными. Средняя январская температура составляет 5—6 °C, июльская — 25—26 °C. Среднее годовое количество осадков составляет около 400 мм.

Столица занимает первое место в стране по численности населения, которое увеличивается главным образом за счёт иммигрантов. В городе сейчас проживает более 3 млн человек. Государственным языком является испанский, помимо него, население города использует каталанский, галисийский, баскский, а также языки мигрантов — арабский и пр. Большая часть населения — католики.

Археологические раскопки на берегах реки Мансанарес доказывают, что появление человека в окрестностях Мадрида относится к эпохе нижнего палеолита (около 100 тысяч лет назад). Однако упоминания о Мадриде как о городе появляются значительно позже. Считается, что город основал эмир Кордовы Мохаммед I для защиты подступов к Толедо от леонцев и кастильцев.^[6]

Город вырос вокруг крепости Маджирит, первое упоминание о которой относится к 932 году. Была построена крепость «алькасба», отделённая от жилых кварталов — «медины». Во время Реконкисты, в 1085 году Мадрид был покорён королём Альфонсо VI.

Развитие города вплоть до 1561 года (когда король Филипп II сделал его столицей королевства вместо Вальядолида) во многом зависело от взаимоотношений арабов и испанцев, то воевавших, то живших в мире. Очертания, похожие на современные, город приобрел в период с 1570-х по 1670-е, годы наиболее интенсивного развития. К концу XVI века в Мадриде уже жило 50 тыс. человек, а во время правления короля Карла V Габсбурга — в два раза больше.

При короле Филиппе IV была построена четвёртая по счёту городская стена.

В начале XVIII века испанская корона перешла к Бурбонам. При Филиппе V началось строительство нового королевского дворца (Palacio Real) вместо сгоревшего в 1734 г. старого дворца Алькасар (известного своими лабиринтами).

При короле Карле III Мадрид стал настоящей европейской столицей. Были приглашены такие архитекторы, как Сабатини, Марке, Вентура Родригес, Хуан де Вильянуэва и др. Были проведены работы по благоустройству: замощены и иллюминированы улицы, модернизировано водоснабжение. Город приобрёл неоклассический облик. Однако рост города прекратился. В 1808 г. город был захвачен французами (вторжение Наполеона). 2 мая 1808 г. после свержения французами короля Фердинанда VII и провозглашения королём Жозефа Бонапарта в городе вспыхнуло восстание, жестоко подавленное оккупантами. Этот эпизод (расстрел восставших) отражён в одном из самых знаменитых полотен Гойи.

Спустя два года вспыхнула освободительная война, перешедшая в Испанскую революцию 1808—1814 гг. Впоследствии о развитии Мадрида много заботились король Фердинанд VII и королева Изабелла II. При королеве Изабелле произошёл бурный рост города, в связи с чем были снесены почти все городские ворота. До наших дней сохранились лишь Толедские ворота (фрагмент) и ворота Алкала.

Серьёзная перестройка города произошла в конце XIX — начале XX века. На месте старых были проложены новые, широкие улицы и бульвары, построено много зданий в стиле модерн («ар нуво)». В 1936 году во время гражданской войны началась оборона города республиканцами от националистов (фалангистов) под командованием Франсиско Франко. В марте 1939 года гарнизон капитулировал. Были повреждены многие исторические здания, экономика испытывала многочисленные затруднения. Вместе с тем было начато несколько крупных архитектурных проектов — триумфальная арка, штаб ВВС в районе Монклоа и некоторые другие. В 1950-е годы начали налаживаться связи с США. Начался подъём экономики и развитие туризма.

После смерти Франко в 1975 г. и третьей реставрации Бурбонов на трон взошёл король Хуан Карлос I.

В Мадриде начинается движение, известное как «мовида» — бурный рост субкультур и появление ряда новых деятелей кино и театра. В 90-х годах XX века были открыты два новых художественных музея — Музей королевы Софии и Музей Тиссена-Борнемисы. 11 марта 2004 года в Мадриде произошёл разрушительный террористический акт (одновременный взрыв на нескольких вокзалах). События 11 марта считаются европейским аналогом террористического акта в Нью-Йорке 11 сентября. В память о жертвах в центре города был возведён мемориал «Лес умерших».

В административном плане Мадрид разделён на 21 район (исп. distritos), которые, в свою очередь, делятся на 131 подрайон (исп. barrios)^[7].

В приведённом ниже списке жирным выделены названия районов.

1. Сентро, подрайоны: Паласио, Эмбахадорес, Кортес, Хустисия, Универсидад, Соль.
2. Аргансуэла, подрайоны: Пасео-Империаль, Акасиас, Чопера, Легаспи, Делисиас, Палос-де-Могер, Аточа.
3. Ретиро, подрайоны: Пасифико, Адельфас, Эстрелья, Ибиса, Херонимос, Ниньо-Хесус.
4. Саламанка, подрайоны: Реколетос, Гойя, Фуэнте-дель-Берро, Гиндалера, Листа, Кастельяна.
5. Чамартин, подрайоны: Эль-Висо, Просперидад, Сьюдад-Хардин, Испаноамерика, Нуэва-Эспанья, Кастилья.
6. Тетуан, подрайоны: Бельяс-Вистас, Куатро-Каминос, Кастильехос, Альменара, Вальдеаседерас, Берругете.
7. Чамбери, подрайоны: Гастамбиде, Арапилес, Трафальгар, Альмагро, Вальеэрмосо, Риос-Росас.
8. Фуэнкарраль-эль Пардо, подрайоны: Эль-Пардо, Фуэнтеларрейна, Пеньягранде, Баррио-дель-Пилар, Ла-Пас, Вальверде, Мирасьерра, Эль-Голосо.
9. Монклоа-Аравака, подрайоны: Каса-де-Кампо, Аргуэльес, Сьюдад-Университариа, Вальдесарса, Вальдемарин, Эль-Плантио, Аравака.
10. Латина, подрайоны: Лос-Карменес, Пуэрта-дель-Анхель, Лусеро, Алуче, Лас-Агилас, Кампаменто, Куатро-Вьентос.
11. Карабанчель, подрайоны: Комильяс, Опаньель, Сан-Исидро, Виста-Алегре, Пуэрта-Бонита, Буэнависта, Абрантес.
12. Усера, подрайоны: Окаситас, Оркасур, Сан-Фермин, Альмендралес, Москардо, Софио, Прадолонго.
13. Пуэнте-де-Вальекас, подрайоны: Энтревиас, Сан-Диего, Паломерас-Бахас, Паломерас-Суресте, Портасго, Нумансиа.
14. Мораталас, подрайоны: Павонес, Оркахо, Маррокина, Медиа-Легуа, Фонтаррон, Винатерос.
15. Сьюдад-Линеаль, подрайоны: Вентас, Пуэбло-Нуэво, Кинтана, Ла-Консепсьон, Сан-Паскуаль, Сан-Хуан-Баутиста, Колина, Аталайа, Костильярес.
16. Орталеса, подрайоны: Паломас, Вальдефуэнтес, Канильяс, Пинар-дель-Рей, Апостоль-Сантьяго, Пиовера.
17. Вильяверде, подрайоны: Сан-Андрес, Сан-Кристобаль, Бутарке, Лос-Росалес, Лос-Анхелес (Вильяверде).
18. Вилла де Вальекас, подрайоны: Каско-Историко-де-Вальекас, Санта-Эухения.
19. Викальваро, подрайоны: Каско-Историко-де-Викальваро, Амброс.
20. Сан-Блас, подрайоны: Симанкас, Эльин, Апоста, Аркос, Росас, Рехас, Канильехас, Сальвадор.
21. Барахас, подрайоны: Аламеда-де-Осуна, Аэропуэрто, Каско-Историко-де-Барахас, Тимон, Корралехос.

ВВП Мадрида — крупнейший из всех испанских городов, в 2011 г. он составил 124,9 млрд евро. Годовой бюджет Мадрида в 2014 г. составил 4,45 млрд евро. Несмотря на тенденцию к переносу индустриальных центров в промышленные парки, расположенные вне городской черты, Мадрид остаётся вторым по важности после Барселоны промышленным центром Испании. В последний период значительно выросло значение аэропорта Барахас и его вклад в административную и финансовую деятельность. Существенно выросло в последние годы строительство дорог и расширение железнодорожного транспорта. Однако Мадрид, как и вся Испания, отстаёт от остальной Европы в развитии новых технологий. В пригородах — несколько автомобильных заводов.

Кроме того, инфляция в Испании выше среднеевропейского уровня. Начиная с 1998 года цены на жильё выросли на 150 процентов, чему способствовало введение евро. Произошла потеря конкурентоспособности с основными торговыми партнёрами. Дефицит городского бюджета в 67 миллиардов евро является вторым по размерам в мире. Мадрид развивает туристическую деятельность, являясь наиболее посещаемым иностранными туристами городом страны. Объявление Мадрида в 1992 году «Городом европейской культуры» было важным шагом в развитии этого процесса.

В городе действует сеть автобусных маршрутов и (с 1919 года) метрополитен, который в последние годы быстро развивается (например, проложена вторая кольцевая линия, соединившая между собой промышленные пригороды к югу от города). Метрополитен Мадрида занимает второе место в Европе по протяжённости линий (324 км) после лондонского (408 км). В настоящее время в дополнение к метро в Мадриде открыта сеть современного трамвая (см. Мадридский трамвай), известного как лёгкое метро (исп. metro ligero). «Лёгкое метро» использует современные низкопольные трамваи Citadis 302^[8].

Действует сеть городских электричек, имеются два основных железнодорожных вокзала — Аточа (южное направление) и Чамартин (северное направление).

На северо-восток от города — международный аэропорт Барахас (4 терминала).^[9] Аэропорт ежегодно обслуживает около 50 млн пассажиров и входит в список 20 крупнейших аэропортов в мире.

Автомагистрали[править | править код]

Основные автомагистрали имеют радиальное направление. Ниже приводится список основных магистралей:

Эти свободные автотрассы параллельны платным трассам R-2, R-3, R-4 и R-5, которые разгружают движение по бесплатным дорогам.

Кроме того, в Мадриде имеется несколько кольцевых трасс. Эти дороги позволяют объезжать город в случае необходимости.

Город является одной из красивейших столиц не только Европы, но и всего мира. Экономическая и культурная жизнь города сосредоточены на Площади Кастилии и улице Алькала. Именно здесь находятся самые дорогие магазины и роскошные рестораны.

Художественные музеи[править | править код]

Одна из главных культурных достопримечательностей города — музей Прадо, основанный Марией Изабеллой Браганса, второй женой Фердинанда VII. В 1819 году музей разместился в современном здании в качестве Королевского музея. Здание музея по заказу короля Карла III в 1785 году спроектировал архитектор Хуан де Вильянуэва. Два других крупных музея Мадрида — Музей королевы Софии и Музей Тиссена-Борнемисы — вместе с музеем Прадо образуют так называемый «золотой треугольник искусств». В первом собраны картины современного искусства. В частности, в музее королевы Софии находится знаменитая картина Пабло Пикассо «Герника», а также творения Сальвадора Дали и Жоана Миро. В Музее Тиссена-Борнемисы находятся картины разных эпох, начиная с Возрождения и заканчивая работами импрессионистов, сюрреалистов и кубистов. Также интерес представляет коллекция Королевской академии изящных искусств Сан-Фернандо, которая насчитывает 1300 картин, в том числе работы Веласкеса, Рубенса и Гойя.

Другие музеи[править | править код]

Музыка[править | править код]

В 1908 году создан Муниципальный симфонический духовой оркестр Мадрида.

Коррида[править | править код]

До начала XVIII века конная коррида в Мадриде проводилась на Пласа-Майор в присутствии короля. После формирования традиций современной пешей корриды в XVIII веке главная арена находилась в районе ворот Алькала. В 1929 году была построена грандиозная арена для корриды Лас-Вентас в конце улицы Алькала. Каждое воскресенье с марта по октябрь проходят бои быков, притягивающие любителей тавромахии и туристов со всего света. С 1 по 30 мая ежегодно в честь городских праздников Св. Исидора проводится самая важная серия боёв быков в мире — Feria de San Isidro.

Пласа-Майор[править | править код]

Площадь Пласа-Майор (в переводе с испанского «Главная Площадь») исп. Plaza Mayor создана в правление короля Филиппа III архитектором Хуаном Гомесом де Морой. Строительные работы начались в 1617 г. и продолжались два года. Здания были построены в стиле мадридского барокко. На площади находятся 136 зданий с 437 балконами, с которых в прошлом наблюдали за королевскими церемониями, рыцарскими турнирами, корридой и аутодафе. В центре площади находится памятник королю Филиппу III, третьему испанскому королю династии Габсбургов. До сих пор площадь является одним из самых оживлённых мест в городе, здесь расположены многочисленные кафе и рестораны. Квадратные или прямоугольные площади с колоннадами, подобными Пласа Майор, можно увидеть в других городах Испании, а также в бывших колониях Испании в Латинской Америке.

• 

  Аутодафе на
  Пласа Майор. Картина Франсиско Риччи,
  1683 г.

• 

  Пласа-Майор. Памятник королю Филиппу III

Площадь Пуэрта-дель-Соль[править | править код]

Площадь Пуэрта-дель-Соль — исп. Puerta del Sol (Ворота Солнца) служит нулевой точкой для отсчёта дорожных расстояний в Испании (Мадрид является географическим центром страны, а площадь — центральной точкой города). Название площади объясняется просто: в XV веке здесь проходила крепостная стена, а на месте площади находились одни из городских ворот. На площади происходили такие события, как восстание 2 мая 1808 г. против французского вторжения и провозглашение второй республики в 1931 г. На площади расположена одна из первых станций мадридского метро. Площадь оспаривает с Пласа-Майор право считаться центральной площадью города. Площадь приобрела современную эллиптическую форму во времена правления королевы Изабеллы II. С тех пор сохранилось здание почты (1761 г.) с часами, оповещающими наступление Нового года. В настоящее время в здании работает правительство Автономной Области Мадрид. Во времена Второй республики, а позже — диктатуры Франко здание принадлежало тайной полиции. На площади расположено здание Академии Художеств (Следует отметить, что Гойя не был принят в Академию, в Академии учились Пикассо и Дали). На площади установлен памятник «Медведь и земляничное дерево», являющийся символом города, и памятник королю Карлу III.

• Пуэрта-дель-Соль

• Пуэрта-дель-Соль

• Нулевой километр на Пуэрта-дель-Соль

• 

  Часы на здании почты. Пуэрта-дель-Соль

• 

  Пуэрта-дель-Соль

• 

  Пуэрта-дель-Соль

Площади Сибелес и Кановас-дель-Кастильо, бульвар Пасео-дель-Прадо[править | править код]

В центре площади Сибелес (исп. Plaza de Cibeles) расположен фонтан с колесницей богини Кибелы (построен в 1781 году по проекту архитекторами Хосе Эрмосильей и Вентурой Родригесом), давший название площади. Образ колесницы Кибелы, запряженной львами и пантерами, был очень популярен. Площадь сформирована четырьмя зданиями: неоклассическим Банком Испании (1884), дворцом Буэнависта герцогов Альба (конец XVIII века), особняком маркизов де Линарес и зданием Главного почтового управления в необарочном стиле (начало XX века).

Место, на котором построен дворец Линарес, считалось проклятым. Когда-то здесь была оливковая роща, где прятались бандиты, а в 1808 году, во время войны за независимость, французы построили там тюрьму, где держали пленных, казнили и погребали заключенных. Во дворце проживало несколько поколений семьи Мурга. По легенде, Хосе де Мурга-и-Реолид, маркиз Линарес, ничего не подозревая, женился на своей незаконнорождённой сестре. Когда супругам стало известно о кровосмешении, они убили своего ребёнка, а тело замуровали в стену. Маркиз покончил с собой и был похоронен в саду, а во дворце с тех пор якобы обитают призраки отца и дочери. С 1992 года во дворце Линарес находится культурный центр Каса де Америка (Дом Америки).

Бульвар Пасео-дель-Прадо возник благодаря королю-строителю Карлу III, про которого говорили, что он нашёл город из глины и превратил его в город из мрамора. Бульвар был построен по подобию римской площади Навона, имеющей эллиптическую форму. Были установлены три фонтана. На площади Кановас-дель-Кастельяна расположен фонтан Нептуна с колесницей, привлекаемой дельфинами и конями (1780), в середине бульвара расположен фонтан Аполлона (1777), а третий фонтан Сибелес расположен в конце бульвара на площади Сибелес.

• Здание банка Испании

• Фонтан Нептуна

• Гостиница «Ритц» на площади Пласа-де-ла-Леальтад

• 

  Площадь и Дворец связи в дождь

Королевский дворец[править | править код]

После пожара 1734 г., полностью уничтожившего предыдущий дворец (стоявший на месте арабского замка), было решено построить новое здание, подобное Версалю. Строительство началось под руководством итальянского архитектора Филиппо Юварры, а после его смерти продолжилось Джованни Батистой Сакетти, а позднее — Сабатини и Вентурой. Строительство продолжалось с 1738 по 1764 год. Первым королём, поселившимся во дворце, был Карл III. В настоящее время королевская семья не проживает во дворце, который используется для протокольных мероприятий. Так, в 1991 г. во дворце состоялась Мадридская Конференция по Ближнему Востоку. Значительная часть дворца выделена под музей. Следует отметить тронный и праздничный залы, а также богатейшую коллекцию живописи, включающую работы таких мастеров, как Эль Греко, Веласкес, Босх, Гойя.
Около дворца находятся два парка — сады Сабатини и Кампо дель Моро («Мавританский лагерь»).

• Королевский дворец

Галисия — край света в Испании. Испания по-русски

Территорию современной Галисии в древности называли «finis terrae» (край света). Это самый крайний регион Испании на северо-западе страны, на юге он граничит с Португалией, на западе омывается Атлантическим океаном и на севере — водами Кантабрийского моря.

Галисия обладает множеством невысоких горных цепей, которые образуют лабиринт долин и ущелий, гор и холмов. Береговые линии прибрежных регионов Риас Альтас и Риас Байшас характеризуется ярко выраженными выдающимися мысами и глубоко врезающимися в сушу заливами, которые здесь называют «риас». Песчаные пляжи на побережьях Галисии граничат с высокими отвесными скалами — их виды завораживают. Мыс Эстака-де-Барес является самой северной точкой Испании, а Кабо-дель-Мундо – самым высоким обрывистым берегом в Европе высотой 600 метров.

Климат и погода в Галисии

Влияние Атлантического океана обуславливает мягкий климат с дождливой зимой и умеренно тёплым летом. Средняя температура летом 27° — 34 °C. Средняя температура зимой 14° — 22 °C. Благодаря таким климатическим условиям Галисия обладает невероятно богатой и насыщенной флорой и фауной, недаром этот регион называют Зеленой Испанией. Регион отличается высокой экологией, славится своими лечебными термальными источниками в Оренсе и чистыми прибрежными зонами с одними из лучших пляжей не только в Испании, но во всем мире.

Достопримечательности и города Галисии

Территорию современной Галисии 2500 лет назад населяли кельтские племена галлеков (от латинского Gallaeci или Callaeci), откуда и произошло название Галисия. Во II веке до н.э. Галисия была завоевана римлянами, от которых остались одни из важнейших исторических памятников – полностью сохранившиеся городские стены в Луго, остатки римского моста в Оренсе и единственный в мире римский маяк, сохранившейся до наших дней — Башня Геркулеса.

Столица Галисии – город Сантьяго-де-Компостела, крупнейший туристический центр, конечная цель Пути Святого Иакова, который ведет к Кафедральному собору. Крупнейшим же городом Галисии является Виго – важнейший в Испании рыболовецкий порт.

Народ Галисии прекрасно сохранил свои исторические корни, оригинальную кельтскую культуру и традиции. Гордостью этого региона является собственный галисийский язык, который считается официальным, наряду с испанским.

Также отличительной чертой Галисии является национальная кухня, с преобладанием блюд из рыбы и морепродуктов. Самыми известными национальными блюдами Галисии являются Галисийское кальдо (Caldo Galego) – суп-бульон из картофеля и репы, Галисийским осьминог (Pulpo a la gallega), сваренные в медном котле, есть несколько местных сортов сыра, высококачественные вина, а в Сантьяго-де-Компостела пекут знаменитый миндальный торт Сантьяго.

Чтобы организовать путешествие в Галисию, забронировать отель или воспользоваться услугами гида, просьба обращаться по нашим телефонам или e-mail.

Центр услуг для жизни и бизнеса «Испания по-русски» – это Ваш гид в мире индивидуального туризма. Организация туров, маршрутов, поездок, билеты на различные события, экскурсии с лучшими гидами, организация праздников. Услуги для взыскательных клиентов.

+7 495 236 98 99 или +34 93 272 64 90, [email protected]

Да

(11) (0)

Іспанія — Вікіпедія

Іспа́нія (ісп. España, МФА: [esˈpaɲa]; заст. Гишпа́нія^[1] від лат. Hispania), раніше Еспа́нія,^[2][3] офіційно Королі́вство Іспа́нія — держава на південному заході Європи. Займає більшу частину Піренейського півострова, Балеарські та Пітіузькі острови в Середземному морі, Канарські острови в Атлантичному океані. Іспанія омивається Середземним морем й Атлантичним океаном. По суходолу Іспанія межує з Португалією на заході (спільний кордон — 1214 км), з Францією — по гребенях Піренейських гір (623 км), з Андоррою (63,7 км), з Гібралтаром та з Марокко.

Входить в Євросоюз і НАТО.

Походження самоназви España (а отже, і похідних від нього) є дискусійним. Давньоримська назва Іберії, Hispania, може походити від терміна Hesperia, яким римляни поетично називали Іспанію. Саме слово Hesperia походить від грецького Εσπερία, тобто «західна країна», «країна сонця, що сідає» (так греки називали Італію). Римляни перенесли цю назву на Іспанію, оскільки вона міститься ще далі на захід від їхньої країни.

Інша версія походження — від пунічного слова Ispanihad, що означає «країна кроликів» або «край, околиця» (від того, що Іспанія розташована на краю Середземноморського регіону). Є також версія баскійського походження, від слова Ezpanna (тобто «край, межа», оскільки Іспанія є південним краєм Європи).

Гуманіст Антоніо де Небріха запропонував версію походження від іберійського слова Hispalis, що означає «місто західного світу». Хесус Луїс Кунчіллос стверджує, що корінь span походить від фінікійського слова «spy» , що означає «кувати метали». Таким чином i-spn-ya означатиме «край, де кують метали».

Іспанія — південноєвропейська країна. Вона займає п’ять шостих Піренейського півострова, Балеарські та Пітіузькі острови в Середземному морі та Канарські острови в Атлантичному океані. Піренейські гори важкодоступні та «ізолюють» Іспанію від інших європейських країн, крім Португалії, що займає західну частину півострова.

За територією Іспанія є четвертою країною в Європі, після Росії, України та Франції, і є другою за величиною в Європейському Союзі. Іспанія омивається Середземним морем й Атлантичним океаном. По суходолу Іспанія межує з Португалією на заході (спільний кордон — 1214 км), з Францією — по гребенях Піренейських гір (623 км), з Андоррою (63,7 км), з Гібралтаром (1,2 км), з Марокко (м. Сеута — 6,3 км, м. Мелілья — 9,6 км).

Рельєф країни[ред. | ред. код]

Найвища гора Іспанії — Тейде

Рельєф Іспанії різноманітний, тут панівну роль відіграють системи гірських хребтів і високогірних плоскогір’їв. Плоскогір’я та гори становлять близько 90 % її території. Майже половину поверхні країни займає велике, найбільше в Європі високогірне плоскогір’я — Месета з середньою висотою 660 м над рівнем моря. Месета відрізняється чергуванням плато, висотних брилових хребтів і гірських улоговин. Центральна Кордильєра поділяє Месету на дві частини: північну та південну. Велика частина території Іспанії розташована на висоті близько 700 м. Це друга за висотою країна в Європі після Швейцарії.

рельєфна карта Піренейського півострова

На півночі Месету обрамляють потужні Кантабрійські гори, які простяглися вздовж узбережжя Біскайської затоки на 600 км, ізолюючи внутрішні райони країни від впливу моря. У їхній центральній частині знаходиться гірський масив Пікос-де-Еуропа (з іспанської — Піки Європи) з висотами до 2648 м. Ці гори альпійського типу складені в основному відкладами кам’яновугільного періоду — вапняками, кварцитами, пісковиками. Кантабрійські гори — орографічне та тектонічне продовження найпотужнішої гірської системи Іспанії — Піренеїв.

Піренеї являють собою кілька паралельних хребтів, що простягаються з заходу на схід на 450 км. Це один із найбільш важкодоступних гірських районів Європи. Хоча в середньому їхня висота не дуже велика (трохи більше 2500 м), але вони не мають потрібної кількості зручно розташованих і доступних перевалів. Всі ці перевали розташовані на висоті 1500—2000 м, тому залізниці, що йдуть з Іспанії в інші країни, обходять Піренеї з заходу та сходу. Найширша та найвища частина гір центральна, тут знаходиться їхня головна вершина — пік Ането, що досягає 3404 м. З північного сходу, до Месеті примикає система Іберійський гір, максимальна висота (пік Мон-Кайо) — 2313 м.

Між східними Піренеями й Іберійськими горами простягаються невисокі Каталонські гори, південні схили яких уступами обриваються майже перед Середземним морем. Каталонські гори (середні висоти яких 900—1200 м, найбільша вершина — гора Каро, 1447 м) слідують впродовж 400 км майже паралельно берегу Середземного моря та фактично відокремлюють від нього Арагонське плато. Ділянки прибережних рівнин, які розроблені в Мурсії, Валенсії та Каталонії й на північ від мису Палос до кордону з Францією, характеризуються високою родючістю.

Весь південний схід Піренейського півострова зайнятий Кордильєрою-Бетіке, що є системою гірських масивів і хребтів. Кристалічної віссю її стали гори Сьєрра-Невади. За висотою вони поступаються в Європі тільки Альпам. Їхня вершина, гора Муласен, що досягає 3478 м, — найвища точка півострівної Іспанії. Хоча найвища гірська вершина Іспанії знаходиться на острові Тенерифе (Канарські острови) — це вулкан Тейде, висота якого досягає 3718 м.

Єдина велика низовина — Андалузька на півдні країни. На північному сході Іспанії в долині річки Ебро розкинулася Арагонська рівнина. Менших розмірів низовини тягнуться вздовж Середземного моря.

Геологічна будова і корисні копалини[ред. | ред. код]

Головне місце в геологічній будові Іспанії посідають протерозойські та палеозойські складчасті комплекси Іберійської Месети, перекриття на схід мезо-кайнозойським платформовим чохлом. На півночі Іберійська Месета обрамляється південним краєм Піренеїв, на півдні — ланцюгом Андалузьких гір (Бетської Кордильєри). В Іберійській Месеті виділяються три тектонічні зони.

Пам’ятник вуглекопам

Північна, охоплює Кантабрійські й Іберійські гори, виникла на місці геосинклінального прогинання, виконаного могутніми терігенними осіданнями раннього палеозою, карбонатно-терігенними відкладеннями середнього палеозою та (в Астурійському басейні) параллічеською вугленосною товщею карбону. Основна складчастість належить до кінця карбону (астурійська фаза). Центральна зона, що простягається через Галісію та Кастилію, відповідає стародавньому геоантіклінальному підняттю, пронизаному гранітами; велике значення мала тут кембрійська (сардинська) складчастість. Південна (геосинклінальна) зона (Сьєрра-Морена) складена переважно продуктами підводного вулканізму основного складу та граувакками; вона сформувала свою складчастість у середині девона. Мезокайнозойській платформовий чохол утворений карбонатними осадами; басейн річки Ебро, у ньому спостерігаються флішеві й молассові товщі, що піддалися впливу в олігоцені (у піренейську фазу) інтенсивної складчастості. Бетська Кордильєра складається з серії тектонічних покривів, переміщених на північ. Внутрішні покриви складені метаморфічним палеозоєм, зовнішні — карбонатними й уламковими породамі мезозою, палеогену та нижнього міоцену.

Розробка родовищ корисних копалин «Молочні річки»

По покладах корисних копалин, а саме, через значні об’єми, рудні родовища пов’язують з палеозойськими комплексами й гранітами (на півночі та півдні Іспанії). Найпримітніший південний рудний пояс, притаманний для середньопалеозойських ефузивно-терригенних товщ і герцинських гранітів Сьєрри-Морени та Вельви. До нього належить колчеданові поклади міді, гідротермальні родовища ртуті, руди свинцю й цинку. Великі родовища залізняка в Галісії, Астурії, Леоні, Біскайї, Сантандері, Ґранаді, та піритів — у Вельві, Севільї, менш значні — в Мурсії й Астурії ці пірити містять до 10 % міді. Багатющі у світі запаси ртуті зосереджені в Альмадені. Родовища свинцево-цинкових руд відомі в провінціях Хаен (Лінарес, Ла-Кароліна) та Мурсія (Картахена, Масаррон), а також в Сантандері (Реосин і Рейноса) й ін. Значні запаси уранових руд, за якими Іспанія входить у 10-у у світі та 2-е місце в Європі. Основні уранові родовища знаходяться в провінціях Саламанка та Касерес. В Іспанії є поклади золота, срібла, миш’яку, марганцю. З нерудних копалин в Іспанії відомі калійні солі (карналіт і сильвініт), що залягають в долині річки Ебро, каолін й апатит. Місцеві енергетичні ресурси складаються в основному із запасів кам’яного вугілля. Вугільні басейни містять невелике число пластів малої потужності з великими ухилами, сильно дислокованих, що втруднює механізацію їх добування та робить їх малорентабельними. Близько 90 % видобутку вугілля припадає на басейни Астурії, Леона та Паленсії.

Клімат країни[ред. | ред. код]

Завдяки своєму географічному положенню кліматичні умови в Іспанії вкрай різноманітні. Піренейському півострову притаманні три основні кліматичні типи — Континентальний, Океанічний і Середземноморський та ще три не основних, але визначальних кліматичних зон — гірського, альпійського та субтропічного типу.

Карта кліматичних зон Іспанії Карта середньо річної кількості опадів

Континентальний клімат[ред. | ред. код]

охоплює більшість півострова Іспанії, він формується завдяки унікальному розташуванню самого півострова та природньо-кліматичних особливостей Центральної Месети, прилеглих до цього плато гір (як на сході, так і на півдні), і властивостями території басейну річки Ебро. Континентальний клімат характеризується широким коливанням добових і сезонних змін у температурі, низькою кількістю та нерегулярністю опадів з високим рівнем випаровування, що призводить до посушливості. Середньорічна кількість опадів у цілому становить від 300 до 640 мм на рік (більшість провінцій регіону Месети отримує близько 500 мм на рік). На півночі Месети, Центрального плато й у басейні Ебро, є два сезони дощів, один навесні (квітень-червень), а інший восени (жовтень-листопад). На півдні Месети, вологі сезони — весна й осінь, весною лише один місяць — березень, а осінній період загалом посередньо-вологий, але навіть у ці вологі сезони дощі тут нерегулярні та нетривалі. Континентальні зими прохолодні в межах −1 °C (30,2 °F), з сильним вітром і високою вологістю, незважаючи на низький рівень опадів. За винятком гірських районів північного передгір’я Іберійських гір, у холодні періоди мороз та підмерзання є поширеним явищем. Літо тепле та безхмарне, середня денна температура становить; 21 °C (69,8 °F) на півночі Месети й з 24 °C (75,2 °F) до 27 °C (80,6 °F) на півдні Месети, а нічні температури коливаються від 7 °C (44,6 °F) до 10 °C (+50 °F) по всій континентальній зоні. У басейні річки Ебро (який знаходиться на нижчому висотному рівні), дещо відмінні особливості — дуже спекотно влітку та температура може перевищувати 40 °C (+104 °F). Влітку загалом на Центральному плато та Месети та в басейні Ебро вологість найнижча, за винятком району річки Ріо-Ебро, де наявна висока вологість.

«Зелена Іспанія»

Океанічний клімат[ред. | ред. код]

переважає в північній частині країни (часто називають «Зелена Іспанія»), від Піренеїв до північно-західних районів півострова, і характеризується відносно м’якою зимою, теплим, але не спекотним літом та, загалом, рясними опадами — близько 1000 мм за весь рік, причому в найпосушливі місяці вище 30 мм за рік. Температура коливається незначно (як на добу, так і щосезону), у середньому діапазоні від +9 °C (48,2 °F) у січні до 21 °C (69,8 °F) у липні. Стримуючий вплив морських атмосферних явищ на узбережжі, чим далі в глиб країни та вище в гори півночі Іберійського півострова, тим інтенсивніші температурні коливання. Близькість до Атлантичного океану також впливає на кількість опадів, тому на сході їх менше, аніж на океанічному західному узбережжі. Восени, з жовтня по грудень, найтриваліший дощовий сезон, а липень найпосушливий місяць. Висока вологість і переважаючі фронтальні морські вітри, сприяють формуванню кліматичного явища туману, який є загальноприйнятою нормою вздовж всього північно-західного узбережжя, це явище не так часто спостерігається всередині країни (здебільшого на незначних ділянках та ближче до холодної пори року), причиною його відсутності є гори, які стають своєрідним бар’єром для проникнення вологих циклонів зі сторони моря чи океану.

Такі вони, іспанські грози Пляж у Торремоліносі, Малага

Середземноморський клімат[ред. | ред. код]

Охоплює територію, яка простягається від Андалузьких рівнин (майже весь південь півострова), уздовж усього південного та східного узбережжя країни аж до Піренеїв (обмежується гірськими хребтами, що йдуть паралельно узбережжю Середземного моря). У цілому, період опадів у цьому регіоні зосереджений, в основному, наприкінці осінньо-зимового циклу й у весняну пору року. Дощі тут, зчаста, нерегулярні з ймовірними періодами посухи. Температура в середземноморській кліматичній зоні вища ніж у континентальних внутрішніх районах. Сезонні та добові зміни температури не мають значної амплітуди коливань. Температура повітря в січні, зазвичай, у середньому від 10 °C (+50 °F) до 13 °C (55,4 °F) у більшості районів середземноморської зони, і лише трішки прохолодніше на північно-східному узбережжі (на північ від Барселони). Взимку температура в глиб рівнин Андалузії також трохи нижча ніж на узбережжі. Середня температура в липні та серпні від +22 °C (71,6 °F) до 27 °C (80,6 °F) на узбережжі, і від 29 °C (84,2 °F) до 31 °C (87,8 °F) у глиб півострова, цей же період відзначається пониженою вологістю. В середземноморській кліматичні зоні наявні значні вітрові потоки (вітри Левече): жаркі та сухі східні або південно-східні повітряні потоки, які зароджуються над Північною Африкою. Епізодично ці вітри іноді приносять з собою піщаний пил Сахари — ці явища найчастіше відбуваються навесні й спричинені раптовим (як правило, нетривалим) різким зростанням температури в пустелі. Кулер — східний вітер, приходить зі сторони Леванту, набираючи свою силу з-поміж уголовин між гірськими формаціями Пенібетіко й Атлаських гір у Північній Африці. Ці східні вітри є визначальними, тому що формують особливості середземноморського клімату в регіоні, оскільки вони послаблюють атмосферну температуру та підвищують вологість.

Сьєра-Невада в березні — південь Іспанії Ліси Ла-Пальми

Три не основні кліматичні зони мають меншу площу поширення, водночас, саме вони формують особливості основних кліматичних типів Іспанії в певні часові періоди (посушливі чи дощові, розу вітрів….)

• Гірський тип клімату характерний для тих частин території Іспанії, що лежать на висотах понад 2000 метрів (здебільшого в провінціях). Тамтешньою особливістю є дуже спекотне літо та м’яка й холодна зима. Дуже сухий тип клімату, схожий на пустельний, з низькою кількістю опадів до (150 мм на рік) спостерігається в Кабо-де-Гата, це одне з найсухіших місць у Європі.
• Найвищим точкам Піреней й Сьєрра-Невада (що понад 3000 м) характерні альпійські кліматичні особливості.
• Канарські острови знаходяться в субтропічному поясі. Температура, помірна та стабільна (з 18 °C до 24 °C) протягом року. Що стосується опадів, східні острови є напівпосушливими, західні вологими, з деякими дуже вологими районами в горах Гомера й Ла-Пальми (його ще називають «Лаурісілва»). Крім того, на південному узбережжі Середземного моря (Малага та прибережній смузі Гранади) спостерігається часткове змішання середземноморського та субтропічного кліматів.

Гідрологія країни[ред. | ред. код]

Карта річкових басейнів Іберійського півострова Каньйон річки Тежу

Як і гідрографія в будь-якій іншій країні, В Іспанії вона визначається двома чинниками: кліматичними й геологічними (рельєф і підземні ресурси) особливостями. Більшість Іспанії підпадає в зону середземноморського клімату, так що перша спільна риса для всіх річок — сильні посухи та низького потоку. Це правило не стосується річок «мокрої Іспанії» — на півночі та північному-заході. Центральне плато з його гірськими хребтами й западинами є визначальним для півострова, та нахилене в бік заходу, тому більшість його водних потоків несуть свої води в цьому напрямку, але ні Дуеро, ні Тахо, ні Ґуядіана, які впадають в Атлантику, не є судноплавними. Інша велика річка — Ґвадалківір також тече в Атлантику, тільки нахилена в бік океану через Бетіську височину — є єдина судноплавна річка на півострові, та й то лише в нижній течії.

Річки більшої частини Іспанії мають переважно дощове живлення й різкі сезонні коливання стоку — при зимовий-весняному його максимумі та мінімумі літом коли великі річки сильно міліють, а багато дрібних пересихають. Лише на півночі й північному заході річки повноводні протягом всього року, з відносно рівномірними по сезонах витратами води. У Піренеях, Андалуських горах дощове живлення річок доповнюється сніговим. Найбільші річки басейну Атлантичного океану — Тахо, Дуеро, Ґуадіана, Ґвадалківір, помережані греблями та є найбільшими річками півострова. До басейну Середземного моря відносяться річки Ебро, Хукар, Сегура. Більшість великих річок перетинають ділянки з порогами що разом з їхньою літньою маловодністю — перешкоджає судноплавству. Річки півночі Іспанії використовуються переважно в енергетичних цілях, а інші — головним чином для штучного зрошування (на багатьох річках створені регулюючі водосховища).

Багато озер розкидано по території Іспанії, вони всі різного походження, одні — тектонічного та вулканічного походження, а інші — льодовикового та карстового й навіть змішаного походження. Ці озера, здебільшого, невеликі, розташовані переважно в горах.

Ебро зі сторони Сарагоси Канал від річки Тежу до Сеґура

Мала кількістю опадів, спричинена середземноморськоим кліматом, призвела до ощадливого використання водних ресурсів в Іспанії, як поверхневих, так і підземних. З давніх-давен воду ретельно збирали та економили, оскільки вона необхідна, як для зрошення, так і для споживання населенням. Тому ше в давні часи були побудовані великі акведуки, за часів Римської імперії — в Сеговії, Меріді, Тарраґоні та Барселоні, а араби зрошували свої сади в Валенсії, Леріді та в більшій частині сільської місцевості Андалузії. Крім того вода використовується, як рушійної сили, для індустрії та економіки, опосередковано або безпосередньо, за допомогою електрики. В Іспанії було побудовано багато гідроелектричних вузлів для накопичення енергії та перерозподілу частини водних ресурсів. Це сприяло якісному споживанню води в промисловості та безперебійному постачанню її до великих міських агломерацій. Що ж стосується Канарських островів, то там побудовано станції перегонки з морської води.

В цілому можна сказати, що по всьому іспанському Середземномор’ї, так чи інакше, але відчувається дефіцит у водних ресурсах в порівнянні з зоною Атлантики. Таким чином, дефіцит в іспанському Середземномор’ї становить близько 5000 гм³ на рік, а на Атлантичному є надлишок, що наближається до 25000 гм³ (здебільшого через великий потік річок до океану). Таким чином, необхідно було компенсувати цей дефіцит. Цього домоглися завдяки побудові гребель та каналів на річці Тежу, що полегшило тяжке становище Леванту. З цієї причини, й інші великі водойми піддалися техногенному впливу — річки були використані для будівництва гребель, які перетворили краєвиди річок, їхніх ущелин, на великі озера та водосховища.

Моря та узбережжя[ред. | ред. код]

В результаті громадянської війни 1936—1939 років генерал Франциско Франко став главою держави й уряду, Фалангістська партія була єдиною легальною політичною організацією до його смерті в 1975. Потім була відновлена монархія з Хуаном Карлосом I на чолі, було прийнято нову конституцію. Соціалістична робітнича партія здобула перемогу на виборах у 1982. Іспанія стала членом ЄС у 1986 й Західно-Європейського Союзу в 1988. Після виборів 1993 Феліпе Гонсалес вчетверте став прем’єр-міністром, але не має більшості в парламенті.

Державний устрій. Іспанія — конституційна монархія. Форма правління — парламентська монархія. Главою держави є король (Філіп VI (король Іспанії)), однак реальна виконавча влада належить прем’єр-міністру, який очолює уряд. Законодавча влада здійснюється Генеральними кортесами — парламентом, що складається з Сенату (265 депутатів) і Конгресу депутатів (350 депутатів).

Членство в міжнародних організаціях — СОТ, МБРР, ОБСЄ, МВФ, НАТО, ООН, МФЧХ, ОЕСР, РЄ, ЄКА, ЄМС, ЄС.

Міжнародні відносини[ред. | ред. код]

Іспанія — розвинена індустріально-аграрна країна. За обсягом промислової продукції наприкінці XX ст. вона посідала 5-е місце в Європі та 8-е — у світі.

Основні галузі промисловості: текстильна, харчова, металообробна, хімічна, суднобудування, машинобудування, туризм. Транспорт — залізничний, автомобільний, морський. Гол. порти: Картехена, Барселона, Більбао, Санта-Крус-де-Тенерифе, Таррагона й Валенсія.

Діють дві державні авіакомпанії — «Іберія» й «Авіадо», а також ряд невеликих приватних авіакомпаній. Авіарейси в Латинську Америку, США, Канаду, Японію, Північну Африку та країни Європи. Найбільш завантаженим є аеропорт міста Палма на о. Мальорка. Інші великі аеропорти в Мадриді, Барселоні, Лас-Пальмасі (на о. Гран-Канарія), Малазі, Севільї та на о. Тенерифе.

Туризм[ред. | ред. код]

Туризм в Іспанії почав активно розвиватися в 1960-х роках, коли країна стала улюбленим місцем відпочинку туристів з інших європейських країн, особливо Великої Британії, Франції, Центральної й Північної Європи. У 2007 році за даними Всесвітньої туристської організації Іспанія стала другою за відвідуваністю країною в світі після Франції. З 2010 року Іспанія знаходиться на 4-му місці за відвідуваністю після Франції, США та Китаю. У 2015 році країну відвідали 69-70 мільйонів туристів, які витратили в Іспанії близько 60 мільярдів євро. У деяких частинах Іспанії (зокрема в Каталонії та у Країні Басків) навіть з’являються рухи проти туризму, оскільки іноді збитки від туристів перевищують прибутки^[4].

Адміністративний устрій[ред. | ред. код]

Іспанія поділяється на 19 автономних областей: