Чудеса світу: Чудеса світу — Вікіпедія – Семь чудес света — Википедия

Содержание

Чудеса світу — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Впродовж століть люди складали найрізноманітніші списки чудес світу, щоб виділити із загальної маси найбільш видатні творіння архітектурного генія людини або найдивовижніші прояви природної досконалості. Найчастіше такі списки обмежувалися сімома лауреатами наслідуючи давньогрецькі сім чудес світу, але також траплялися й ширші або вужчі переліки.

Три дива за Геродотом[ред. | ред. код]

Можливо, найперший подібний список склав Геродот ще в V столітті до н. е. У своїх працях «батько історії» перераховує три дива на острові Самос, який за античних часів був центром іонійської культури. Ось ці чудеса[1]:

  • Акведук у вигляді тунелю (кілометровий водогін постачав місто чистою водою),
  • Дамба в порту на острові (була призначена для захисту узбереж),
  • Храм богині Гери.

Сім чудес світу в античні часи[ред. | ред. код]

Сім чудес світу.

Приблизно в III столітті до н. е. сформувався класичний список з семи чудес світу:

  • Піраміда Хеопса (Гіза, 2550 до н. е.),
  • Висячі сади Семіраміди (Вавилон, 600 р. до н. е.),
  • Статуя Зевса в Олімпії (Олімпія, 435 р. До н. е.),
  • Храм Артеміди (Ефес, 550 р до н. е.),
  • Мавзолей у Галікарнасі (Галікарнас, 351 р. До н. е.),
  • Колос Родоський (Родос, між 292 і 280 рр. до н. е.),
  • Александрійський маяк (Александрія, III століття до н. е.).

Сучасні сім чудес Світу[ред. | ред. код]

2001 року стартував проект некомерційної організації New Open World Corporation, який був покликаний виявити сучасні сім чудес Світу. При цьому, було вирішено визначати окремо архітектурні та природні чудеса. Потрібно було вибрати з-поміж 200 існуючих пам’яток за допомогою онлайн-голосування.[2] Переможці в першій категорії визначилися 7 липня 2007 року[3]. Велика піраміда в Гізі, єдина з семи стародавніх чудес, не потрапила в список переможців, оголошених у 2007 році, але була додана як почесний кандидат.[4] Переможці у другій категорії стали відомі 2011 року[5].

Рукотворні чудеса світу[ред. | ред. код]

Чудеса природного світу[ред. | ред. код]

Сім природних чудес світу від «Сі-Ен-Ен»[ред. | ред. код]

1997 року телекомпанія «Сі-Ен-Ен» склала свій список чудес природи[6].

80 чудес світу від «Бі-Бі-Сі»[ред. | ред. код]

2005 року телеканал «Бі-Бі-Сі» запустив в ефір серію документальних фільмів під загальною назвою «Навколо світу за 80 скарбів» (англ. Around the World in 80 Treasures). До списку вибраних творів мистецтва та архітектури потрапили, в тому числі, Геогліфи Наски в Перу, кам'яні статуї Моаї на острові Пасхи, Статуя Свободи у США, найбільший у світі буддійський комплекс Боробудур в Індонезії, імператорське Заборонене місто та теракотова армія в Китаї, Храм Мінакші в Індії, іранський Персеполіс, лівійський Лептіс-Магна, грецький Парфенон, Соловецькі острови в Росії та інші чудеса.

Чудеса підводного світу[ред. | ред. код]

Сім чудес світу - цікаві факти стаття 7 чудеса світу для реферата

Чому саме Сім чудес світу, а не 9 або 12? Все впирається в магічні властивості цифри 7. У стародавні часи вважалося, що сімка є найдосконалішим і закінченим числом. Тому з усіх найбільших архітектурних пам’яток старовини до чудес віднесли лише маленьку їх дещицю.

У I столітті до н. е. жив грецький історик Страбон. Саме він і склав остаточний список, який до цього мав безліч найрізноманітніших варіантів, починаючи з часів Геродота, що жив в V столітті до н. е. Список Страбона пережив 2000 років. За весь цей час він жодного разу ніким не оспорювався.

Храм Артеміди

Хто така Артеміда? Це завжди юна богиня полювання і родючості. Вона уособлювала жіночу чистоту і цнотливість. Саме у неї стародавні гречанки просили допомоги при пологах і щастя в шлюбі. Її шанували на всій території Балканського півострова і західному узбережжі Малої Азії. Популярність вічно молодої богині була величезною. По давньогрецькій міфології вона була зачата від любовного зв’язку Зевса і богині Літо. Остання мала статус коханки поза шлюбом, в той час як дружиною громовержця вважалася горда Гера. Вона чинила багато перешкод своїй суперниці і навіть намагалася перешкодити тій народити. Але Літо все ж привела на світ двох дітей від Зевса. Народилися вони в один день: брат і сестра -- близнюки. Це були

Артеміда і Аполлон.

Артеміда народилася на годину раніше, тому вважалася старшою сестрою. Саме їй сентиментальні стародавні греки і спорудили величезний храм з чистого білого мармуру. Споруджений він був у місті Ефесі в першій половині VI століття до н. е. У той час ці землі належали Лідії. Досить великій державі, яка займала майже половину території Малої Азії. У ній царював цар Крез. Він вважався найбагатшим владикою в той час. З його ім’ям пов’язана приказка: «Багатий, як Крез». Цар і виділив гроші з казни на будівництво величезного храму. У довжину той досягав 100 метрів, у висоту 18 метрів. Його ширина складала 50 метрів. Мармурових колон налічувалося 127. Вони підтримували дах. Як виглядала скульптура самої Артеміди -- невідомо. Згідно з переказами зробили її зі слонової кістки, а сандалі богині виготовили з чистого золота. Бивні слонів довго відмочували в оцті, поки кістка не ставала м’якою. Потім кожен бивень розшаровували на безліч тонких смужок і надавали їм потрібну форму. На повітрі смужки тверднули і знову набували властивості слонової кістки. Так і була створена скульптура, про красу якої можна лише здогадуватися.

Архітектором храму вважається грек Херсифрон. Будівництво зайняло кілька десятків років. Закінчували роботи вже інші люди. У літописах згадуються імена Пеон і Деметрій. Велична споруда радувала людей більше ста років. Але в 356 році до н. е. в ніч, коли народився Олександр Македонський, храм Артеміди підпалили. Здійснив це святотатство якийсь Герострат. Він був громадянином міста Ефеса, а за віком був зовсім молодою людиною. Його схопили і жорстоко катували. Під тортурами Герострат зізнався, що підпалив храм заради слави. Він хотів, щоб його ім’я залишилося жити у віках. Цією людиною рухало честолюбство, і жерці спробували зробити все можливе, щоб Герострата забули. У всіх містах Середземномор’я було заборонено називати це ім’я під страхом жорстокого покарання. Давньогрецький історик Феопомп, сучасник тих далеких подій, згадав прокляте усіма ім’я у своїх роботах. Згодом Страбон ознайомився з ними, і також назвав палія по імені. Таким чином, Герострата не забули. Він добре знаний і в наші дні, будучи символом хворого честолюбства, що межує з безумством.

Згорілий храм Артеміди відновили. Активну участь у цьому взяв Олександр Македонський. Він виділив гроші, знайшов хорошого архітектора. Ним виявився Хейрократ. Але нова будова, звичайно, була вже гіршою за стару. Вона поступалася в розмірах, а мармур поєднувався з каменем. У скульптури зникли з ніг золоті сандалі. Жовтий метал замінили слоновою кісткою. У III столітті вже нашої ери найбільше творіння людських рук розграбували готи. Храм після цього прийшов в запустіння. У IV столітті його зруйнували і побудували християнську церкву. Мармур весь розікрали для особистих потреб, а колони, що залишилися, обрушилися. Зникли всі сліди колись величезної споруди.

У 1869 році англійський археолог Вуд виявив фундамент храму Артеміди. Вдалося зібрати з уламків і відновити одну колону. У наші дні лише вона нагадує про колишню велич одного з Семи чудес світу.

Висячі сади Семіраміди

Висячі сади Семіраміди також входять до переліку Семи чудес світу. Знаходилося це архітектурне творіння в місті Вавилоні, а створено було за часів правління царя Навуходоносора II. Правив він вавилонським царством з 605 по 562 рік до н. е.

Висячі сади згадує тільки Страбон. Більше жоден древній історик не написав про них ні слова. Існували вони насправді чи ні -- сказати важко. У наші дні немає, не те що садів, але й самого Вавилона. Після смерті Олександра Македонського місто дуже швидко занепало. Знаходилося воно в 110 км на південь від Багдада і 1500 років вважалося одним з найкрасивіших і найбільших міст Стародавнього світу. Сади же розташовувалися на території царського палацу поруч з річкою Євфрат.

Як описує Страбон, створили їх за наказом царя після перемоги над Ассирією. Навуходоносор II уклав союз з Мідією -- державою, розташованою між Межиріччям і Каспійським морем -- і одружився на дочці мідійського царя. Звали дівчину Амітіс. Але величезне місто не припало до серця молодій дружині. Воно було порошним, галасливим і нічим не нагадувало потопаючу в зелені Мідію. Амітіс затужила за батьківщиною. І тоді всемогутній цар розпорядився створити чудові сади і посадити в них зелені рослини з тих місць, де пройшли юні роки його дружини. Наказ владики було виконано.

Ми не знаємо ні імені архітектора, ні часу, скільки зводився архітектурний шедевр. Відомо лише сам устрій садів, а також ті технічні засоби, за допомогою яких здійснювалося поливання зелених насаджень. Високо над землею розташовувалася 4-х ступінчаста піраміда. Утримувалася вона за допомогою колон, вкопаних в грунт. Висота колон становила 20 метрів. На такій висоті від землі перебувала сама нижча із ступенів. Кожна з них представляла собою широку платформу. Підлогу устеляв очерет. На нього було покладено товстий шар родючої землі. Саме в нього і садили квіти, чагарники і дерева, привезені з Мідії. З боку піраміда нагадувала собою величезний зелений пагорб серед піщаної рівнини, на якій і стояло місто Вавилон. Вода надходила з вод Євфрату на саму верхню піраміду за допомогою ручних насосів. При цьому були задіяні сотні рабів. Вони цілодобово качали воду, а та текла по трубах, захованих в колонах. На самій піраміді будівельники зробили штучні русла струмків. Вода, дзюркочучи, збігала по ним вниз до першого ярусу. Так здійснювалося поливання рослин.

Сади Семіраміди представляли собою грандіозну споруду, як в архітектурному, так і технічному плані. З урахуванням дешевого рабської праці в той далекий час цілком можливо було звести такий будівельний шедевр. Незрозуміло лише одне --

чому сади називалися ім’ям ассірійської цариці? Причому Семіраміда була не історичною особою, а міфологічною. Її прообразом була ассірійська цариця Шаммурамат. Вона жила в IX столітті до н. е. і правила сильною військовою державою. Але яке відношення ця жінка мала до Вавилону? Висячі сади простіше було б назвати садами Вавилона або садами Навуходоносора, але вони отримали зовсім іншу назву з волі давньогрецького історика Страбона. Як би там не було, але в 539 році до н. е. могутня держава впала. Її підкорили Ахеменіди, і створили величезну Перську імперію. Їх столицею спочатку було місто Пасаргад при Кірі Великому, а потім цей статус отримало місто Персеполь при Дарії I. Вавилон залишився не при справах, а стало бути, і царський палац разом з садами Семіраміди занепав. Дуже рідко перські царі відвідували колись велике місто. Зелену рослинність перестали поливати, і вона засохла. Палац спорожнів і занепав. Життя в нього вдихнув
Олександр Македонський
, який зробив Вавилон столицею своєї імперії в IV столітті до н. е. Але благополучний період тривав всього кілька років. Великий завойовник помер в кімнаті, яка знаходилася саме під самим нижнім ярусом колись висячих садів. Після цього не тільки сади, а й усе місто стрімко занепало.

Минуло 2,5 тисячі років. Природно, що ніяких слідів від одного з Семи чудес світу не залишилося. Про висячі сади нагадує лише рукопис Страбона. Але його оповідання швидше схоже на красиву казку, ніж на історичну правду. Втім, будь-яка казка може стати бувальщиною. Доказів цьому в історії дуже багато.

Мавзолей у Галікарнасі

Сім чудес світу нерозривно пов’язані з мавзолеєм в Галікарнасі. Галікарнас -- це місто в історичній області Карії. Знаходилося воно на узбережжі Середземного моря в південно-західній частині Малої Азії. У наші дні на місці Галикарнаса розташовується турецьке місто Бодрум. А в IV столітті до н. е. в цих місцях перебувала сатрапія Ахеменідів. Саме нею і управляв цар Мавсол (377-353 до н. Е.). Він хоч і вважався сатрапом, але ніякого гніту з боку перських владик не відчував. Це дало цареві можливість накопичити незліченні багатства, збираючи величезну данину зі своїх підданих.

Але куди подіти гроші? Ось Мавсол і вирішив побудувати собі гігантський надгробний пам’ятник. У цьому його гаряче підтримала дружина і рідна сестра Артемісія. У той час інцест був широко поширений серед царюючих династій. Вважалося просто немислимим змішувати свою «напівбожественну» кров з кров’ю нижчої якості. Тому рідні братися і сестри поєднувалися шлюбом. Іноді це позначалося фатально на дітях, і династія вироджувалася. Але частенько бувало навпаки. Кровозмішення ніяк не впливало на здоров’я владик, а на світ з’являлося здорове і міцне потомство. Мабуть Мавсол з Артемісіею належали як раз до такої групи людей. Вони були абсолютно здорові, хіба що надмірно пихаті. Але це властиво більшості сильних світу цього і не має ніякого зв’язку з кровними шлюбами.

Зведення мавзолею почалося в останні роки життя Мавсола. Після його смерті роботами керувала Артемісія. На зведення гробниці були залучені найвідоміші в той час архітектори і скульптори. Це Пифей -- блискучий архітектор, що поєднує в собі талант скульптора. Леохар -- скульптор, став надалі придворним скульптором при дворі Олександра Македонського. Саме він створив статую Аполлона Бельведерського -- найдосконаліше людське тіло, в якому були ідеально дотримані всі пропорції. Слід згадати і знаменитого скульптора Скопаса. Він досяг досконалості у створенні мармурових скульптур. Причому Скопас першим став зображати душевний стан своїх творінь. Це підкреслювали насуплені лоб, зморшки, губи. Ось така талановита команда працювала над створенням мавзолею в Галікарнасі. Природно, спорудження вийшло величним. Це була майже квадратне будова, складена з обпаленої цегли і облицьована мармуром. Довжина його становила 38 метрів, ширина -- 32 метри. У висоту архітектурний шедевр досягав 40 метрів. Підставою був величезний прямокутник. Зверху розташовувалися скульптури в кількості 400 штук. За скульптурами височіли 39 колон. Їх висота досягала 11 метрів. Вони оточували периптер -- усипальницю. Дахом служила піраміда. Вона мала ступінчасту форму. Ступенів всього нараховувалося 24. Всю цю пишноту вінчала квадрига. Представляла вона собою мармурову колісницю, запряжену четвіркою коней. У колісниці знаходилися скульптури Мавсола й Артемісії. У висоту квадрига досягала 6 метрів. Таким чином, повна висота мавзолею становила 46 метрів.

Ця будова нічим не походила на архітектурні споруди того часу. Тому його назвали по імені Мавсола -- мавсолеем. Згодом назва дещо видозмінилася. У наш час подібні споруди називають мавзолеями.

Мавзолей у Галікарнасі простояв 1800 років. У XIII столітті його зруйнував наймогутніший землетрус. Через 200 років будівельний матеріал споруди використовували лицарі Мальтійського ордена для зведення оборонної споруди -- фортеці св. Петра. У середині XIX століття руїни досліджували вчені з Англії. Вони склали кілька варіантів первісного вигляду мавзолею. Який з них в точності збігається з дійсним -- сказати дуже складно.

Статуя Зевса в Олімпії

Олімпія -- це найбільше історичне місце, розташоване на північному заході Пелопоннесу. Воно поєднувало в собі місто й святиню. Саме в ньому з 776 року до н. е. по 394 рік н. е. кожні 4 роки проводили Олімпійські ігри. Вони охопили величезний історичний період довжиною більш ніж в 1000 років. У своєму спортивному мистецтві змагалися спочатку стародавні греки, а потім і древні римляни. Олімпійських чемпіонів шанували майже як богів, а головним покровителем олімпіад вважався Зевс.

Ігри проходили одні за іншими, а величного храму, присвяченого громовержцеві, не було. Лише на початку V століття до н. е. стародавні греки нарешті вирішили звести храм поруч з місцем, де проходили Олімпійські ігри. Побудували споруду в середині V століття до н. е. досить швидко. На все про все пішло 10 років. Побудували храм з білого мармуроподібного вапнякв, а зверху нанесли мармурову штукатурку. Довжина будови становила 66 метрів. Ширина дорівнювала 27 метрам. А у висоту храм досягав 18 метрів. Будова була по істині величною, але їй не вистачало найголовнішого -- статуї Зевса. Цілих 20 років храм стояв без громовержця. Нарешті люди зібрали гроші і запросили в Олімпію відомого скульптора Фідія. У першу чергу той був примітний тим, що був другом Перікла -- батька афінської демократії.

Статую ліпили не в самому храмі. Для її створення побудували спеціальну майстерню, висота якої в точності відповідала висоті храму. У ній Фідій і створив свій шедевр, що став одним з Семи чудес світу. Як потім затягували статую в храм -- невідомо. Можливо, конструкція була розбірна, і її заносили по частинах. З даного питання Страбон та інші історики стародавності не дають ніякої інформації. Так що залишимо це питання без відповіді.

Статуя Зевса в Олімпії досягала заввишки 12 метрів і зображала громовержця, що сидить на троні. Фігура була зроблена зі слонової кістки. На голові бога спочивав вінок із золота. Права рука небожителя тримала Ніку (богиня перемоги). Ліва рука стискала скіпетр, на якому сидів золотий орел. Ноги Зевса скульптор взув в золоті сандалі, а на плащі бога зобразив тварин і квіти.

Основним матеріалом трону був мармур. У видимих ??місцях його покривало червоне дерево, прикрашене золотом. Біля ніжок «танцювали» Ніки. Всього їх налічувалося 16 -- по 4 на кожну ніжку. Прямо перед статуєю знаходився прямокутний басейн, наповнений водою. У неї наливали оливкову олію, і вона утворювала тонку плівку на поверхні рідини. Сонячне світло падало на плівку, відбивалося і висвітлювало верхню частину скульптури. Складалося враження, що статуя випромінює сяйво. Цей оптичний ефект приводив людей у ??стан повного захоплення.

Храм і статуя Зевса в Олімпії сильно постраждали під час сильного землетрусу в II столітті до н. е. Після цього найбільше спорудження відреставрували, але в IV столітті н. е. його закрили християни. Їм не потрібні були язичницькі культи. Спорудження поступово розікрали на особисті потреби. Золоті деталі скульптури зникли в першу чергу.

На самому початку V століття все, що залишилося від статуї, перевезли до Константинополя. Де там зберігали історичну цінність -- неясно. Але наприкінці п’ятого сторіччя одна з найбільших скульптур людської цивілізації згоріла під час пожежі. Що за пожежа, в якому храмі вона була -- про це немає жодної інформації.

Колос Родоський

Сім чудес світу і Колос Родоський -- нерозривне ціле. Представляв собою цей шедевр величезну статую з бронзи, яка, як стверджують легенди, височіла прямо біля входу в бухту портового міста Родосу. Передумовою для створення величезної споруди послужила війна. У 305 році до н. е. місто обложили македонські війська. Цілий рік жителі Родосу відбивали атаки загарбників. Ті були численні й мали на озброєнні облогові знаряддя. Але городяни вистояли. Ворог з ганьбою відступив.

Мужні захисники приписали перемогу не тільки своїй стійкості, а й допомозі Геліоса -- бога Сонця. Люди вирішили, що без нього вони б не змогли перемогти македонян. Відповідно до традицій небожителя необхідно віддячити. І городяни вирішили побудувати величезну статую бога. Запросили грецького скульптора Хареса. Той і спорудив величезну статую, що отримала назву Колос Родоський. Її зведення почалося в самому початку III століття і тривало 12 років. Закінчилися всі роботи орієнтовно в 280 році до н. е.

Споруда була грандіозною. Висота статуї становила близько 30-35 метрів. Каркас зробили із заліза, глини та каменю, а зверху покрили бронзою. Бог Сонця Геліос стояв на мармуровому постаменті, висота якого досягала 5 метрів. На голові небожителя знаходився вінець з променями. Скільки було променів -- невідомо. З урахуванням постаменту споруда сягала у висоту не менше 36-38 метрів.

Але люди не довго милувалися богом Сонця. Минуло 60 років, і потужний землетрус струсонув прибережні землі острова Родос. Підземні поштовхи позначилися на Колосі Родоському найсумнішим чином. Гігантська статуя підломилися в колінах і звалилася прямо на житлові споруди. При цьому було зруйновано кілька будинків.

Купа з каменів, бронзи і заліза лежала на землі дуже довго. Спочатку люди хотіли підняти статую, але вона була така величезна, що ініціатори, зрештою, відмовилися від своєї затії. Як результат, матеріал почали поступово розтягувати. Як свідчать перекази, останні камені, що залишилися від Колоса, забрали в X столітті.

З будівництвом і руйнуванням все зрозуміло. Але досі немає відповіді на одне з найважливіших питань -- де конкретно стояв Колос Родоський?

Багато істориків, які й в очі не бачили величезну статую, стверджують, що вона знаходилася прямо біля входу в бухту. Тобто кораблі пропливали повз неї. У Середні століття існувала думка, що Колос спирався ногами на два протилежні береги, а суда потрапляли в бухту, минаючи простір між ногами. Все це мало схоже на правду. Як вже говорилося, статую зводили 12 років. При цьому навколо неї зробили насип із землі. Піднімався увись Колос, збільшувалася і висота насипу. Потім всю землю прибрали, а майданчик розрівняли. Зрозуміло, що якби такі роботи організували в бухті, то повністю паралізували б її на термін більше 10 років. А адже місто Родос було одним з найважливіших торгових центрів Стародавнього світу.

Отже, гігантська статуя бога Сонця стояла не у входу в бухту. А де ж тоді? Існує два найбільш вірогідних місця, здатних прийняти на свою площу величну споруду. Це фортеця св. Миколая та храм Геліоса.

Фортеця в наші дні знаходиться в кінці молу, спорудження якого датується античною епохою. Цілком можна припустити, що в III столітті до н. е. на цьому місці і стояв Колос Родоський. Але є одне маленьке «але». Древні історики стверджували, що коли статуя впала, вона зруйнувала житлові будинки. На молу таких ніколи не було. Стало бути, величезна споруда стояла в іншому місці.

Ідеальною ділянкою землі вважається храм Геліоса. Він знаходився на пагорбі в глибині міста. У наші дні це вулиця Лицарів Іоаннитів. На ній розташовується палац Великих магістрів. Раніше тут височіла фортеця, побудована візантійцями. А от якраз тут і стояв храм бога Сонця, який вважався покровителем міста. Поруч з ним Харес і встановив величезну статую. Вона була чудово видною з моря. Навколо неї стояли житлові споруди. Під час землетрусу, коли Колос впав, він зруйнував частину житлових будинків. Тобто дане місце повністю співпадає з тими описами, які викладали в своїх працях стародавні історики.

Олександрійський маяк

Олександрійський маяк був найбільшою спорудою Стародавнього світу. Він простояв 16 століть і по праву вважається одним з Семи чудес світу. Спорудили його в III столітті до н. е. під час правління династії Птолемеїв.

Будівництву маяка передувало виникнення міста Олександрії в дельті річки Нілу. Заснував його Олександр Македонський в 332 році до н. е. Після смерті великого завойовника владу в Єгипті взяв у свої руки Птолемей Лаг -- один з воєначальників Олександра Великого.

Ця людина безсумнівно володіла великим розумом. Він став ініціатором Олександрійської бібліотеки і наказав побудувати величезний маяк поблизу міста. Величну споруду моряки повинні були бачити за багато десятків кілометрів. Тобто за задумом правителя маяк в першу чергу зобов’язаний був служити орієнтиром для мореплавців. Навіть у наші дні берег Олександрії не можливо було б побачити з моря, якби не висотні будинки. Аналогічна ситуація спостерігалася і в давні часи. Екіпажі суден могли б тиждень шукати місто. Тому будівництво маяка було життєво необхідним завданням.

Спорудили величезну споруду на острові Форосі, а з берегом його з’єднали рукотворним насипом (дамбою). Довжина дамби становила 1,3 км. На її спорудження пішло близько 15 років. Сам же Олександрійський маяк звели за 5 років. Архітектором був Сострат Кнідський. Заробив маяк в 280 році до н. е. вже при сині Птолемея Лага Птолемеї II.

Що ж являло собою найбільше архітектурне творіння? Це 3 кам’яні башти, поставлені одна на іншу. Нижня вежа спочивала на червоному Асуанському граніті. Саме ж спорудження було зроблено з вапняку і облицьоване білим мармуром. Нижня вежа мала чотирикутну форму і досягала заввишки 60 метрів. Довжина кожної сторони становила 30 метрів. По краях вежі стояли статуї Тритона -- сина Посейдона і Амфітрити. Середня вежа була восьмикутньою. Її висота становила 40 метрів. Верхня вежа форму мала круглу. Вінчав її куполоподібний дах. На ньому височіла зроблена з бронзи статуя Посейдона. Це давньогрецький бог морів. Купол тримався на восьми колонах.

Вся висота споруди досягала 130-140 метрів. Але деякі історики називають іншу цифру. Вони наполягають на висоті 180 метрів. У наші дні важко щось стверджувати з цього питання. Ясно тільки одне -- маяк був значно вище 100 метрів. На верхній вежі вночі запалювали вогонь, а вдень здіймався стовп диму. Обслуговуючий персонал налічував сотні людей. Це було ціле виробництво. Але воно вартувало тих грошей, які в нього вкладали. Адже, завдяки маяку, торгові судна безпроблемно потрапляли в олександрійський порт. А це мито, товарообіг, а отже, і прибуток, причому дуже значний.

Олександрійський маяк справно виконував свої функції аж до 956 року, коли стався сильний землетрус. Руйнування були значними, але величну споруду відремонтували. Наступний землетрус трапився вже в XIV столітті. Він знищив маяк повністю і перетворив його на руїни.

Але свої безпосередні функції величезна споруда перестала виконувати ще в XI столітті. Справа ж полягала в тому, що кораблі перестали заходити в бухту, бо її затягнуло мулом. В кінці XV століття руїни великого рукотворного творіння послужили матеріалом для будівництва турецької фортеці. В даний час це місце використовують єгипетські збройні сили для своїх потреб.

Великі піраміди в Гізі

Це єдині споруди з Семи чудес світу, що дійшли до наших днів. Звичайно, вигляд у них досить непрезентабельний, але треба враховувати, що пройшло 45 століть, а це величезний термін навіть за історичними мірками.

До чудес світу відносяться 3 піраміди. Піраміда Хеопса, піраміда Хефрена і дуже скромна на вигляд піраміда Мікеріна. Власне, дивом вважається не кожна піраміда окремо, а весь комплекс. Він вражає своїми розмірами і викликає безліч суперечок з приводу способів будівництва величних споруд.

Деякі дослідники дотримуються думки, що комплекс побудувала якась інша, більш розвинена цивілізація. Мотивують вони це тим, що технологія обробки кам’яних блоків не відповідає тим технічним досягненням, які існували 45 століть тому.

Величний комплекс розташовується на плато Гіза і знаходиться в 25 км від центру Каїра. Найбільшою є піраміда Хеопса. Її первісна висота становила 146 метрів. На сьогоднішній день вона дорівнює 138 метрам.

Піраміда Хефрена мала первинну висоту 143 метра. Сьогодні в наявності налічується 136 метрів. Тобто вона незначно поступається усипальниці фараона Хеопса. Піраміда Мікеріна -- це малятко по-порівнянні зі своїми більш величними побратимами. Її первісна висота становила 65 метрів. Зараз спостерігається лише 62 метра.

Куди ж поділися верхівки єгипетських споруд? Кожну з них вінчав пірамідіон. Це мініатюрна пірамідка. Відповідно з переказами всі 3 пірамідіони були зроблені з чистого золота. Тому неважко припустити, що їх просто вкрали. За 45 століть знайшлися відчайдушні голови, які не злякалися величезної висоти. Але, швидше за все, ці конструкції робилися з граніту, шліфувалися і покривалися позолотою. Хоча, хто його знає, цілком можна припустити, що вони на всі 100% складалися з жовтого металу.

Зверху загострені кам’яні конструкції були облицьовані плитами з білого вапняку. На сьогоднішній день весь цей матеріал розкрадений. Його розтягнули жителі Каїра на будівництво своїх будинків. Тільки на самій вершині піраміди Хефрена залишилися жалюгідні залишки колись розкішного облицювання.

Як же будувалися ці величезні споруди? Тут -- скільки людей, стільки й думок. Передбачається, що кам’яні блоки, вагою 2-3 тонни, затягували на верх по пандусу (земляному насипу). Але ось що являв собою цей пандус -- можна тільки гадати.

Уявімо собі висоту в 140 метрів. На неї потрібно затягнути кам’яний блок в 3 тонни. Стало бути, насип повинен мати таку ж висоту з мінімальним кутом нахилу, рівним приблизно 7 градусам. І яка ж у нього могла бути довжина? Тобто розміри пандуса перевершували розміри споруджуваної конструкції. Насип будівельники могли зробити і не прямий. Він, наприклад, обгинав піраміду по периметру. Але в кожному разі його розміри вражали, а через величезний земельний пагорб усипальницю просто не було видно. Все це видається занадто громіздким, незручним, незграбним, і навряд чи мало місце насправді.

Існує безліч інших припущень, але всі вони грішать серйозними вадами. Таким чином, можна зробити висновок, що сучасна історія не знає, як побудували Великі піраміди в Гізі. Прикро, але це факт. Не знає також історія, які технології застосовувалися при обробці кам’яних блоків. Всі вони ідеально підігнані один до одного і мають абсолютно рівні поверхні. Так що одні загадки та питання -- відповідей на які немає.

Інші піраміди Стародавнього Єгипту, хоча і були зведені значно пізніше, будувалися за примітивними технологіями. Вони збиралися з погано оброблених каменів і обпалених цеглин, які зв’язувалися між собою розчином. Тут все пояснюється просто і легко. У наші дні ці рукотворні творіння виглядають, як безформні купи, і нічим не нагадують величні споруди.

Хочеться звернути увагу ще на одну дивну деталь. Піраміда -- це усипальниця фараона. Але, наприклад, в тій же піраміді Хеопса не знайдено мумію грізного правителя. По-всій видимості її взагалі там ніколи не було.

22 вражаючих маловідомих чудес світу (30 фото)

Продовжуємо нашу розповідь про всілякі чудеса світу. Ми вже розповіли про підводні, нові, старі, природні, і інші чудеса, тепер же розповімо про ті місця, які менш відомі, але від цього не стають менш величними і цікавими. Незважаючи на те, що про них знає лише менша частина людства, вони теж заслуговують місце в списку чудес. Сюди увійшли природні та архітектурні пам’ятки з різних куточків світу, про деякі з них ми вже писали на сторінках вСвіті. Тепер же представимо їх у списку дванадцяти маловідомих чудес світу. Читайте, милуйтеся фотографіями, залишайте свої відгуки в коментарях і діліться враженнями.

22. Ерг Шеббі, Марокко.

Ерг Шеббі знаходиться в марокканській Сахарі. Це – приголомшливий краєвид дюн, які переносять Вас до іншого світу. Вони простягаються на 22 кілометри, і досягають висоти в 150 метрів. Піски, як вважають, виліковують фізичні болі, тому марокканці відвідують їх кожен рік, щоб закопати себе по шию в гарячих пісках.

21. Брайс Каньйон, США.

Всі знають про Великий Гранд Каньйон, але є менш відоме диво природи – Брайс Каньйон. Тут є приголомшуюча безліч природних амфітеатрів (це не каньйон, незважаючи на його ім’я). Сила вітрів і водна ерозія створили ці химерні стовпи, які мають незвичайну наукову назва Худу.

20. Пантанал, Бразилія.

Пантанал – найбільша в світі заболочена місцевість. Крім гарного пейзажу, Пантанал також є батьківщиною деяких дивних (і незвичних) представників дикої природи, таких як водосвинки капібари і гігантські мурахоїди. Ми вже писали про це чудо природи в добірці пам’яток Бразилії .

19. Плай Остіонал, пляж в Коста-Ріці.

Щорічно пляж Остіонал наповнюється тисячами черепах. Оскільки це одне з декількох місць кладки яєць для цих рідкісних черепах, область тепер входить до складу національного парку. Якщо Ви правильно сплануєте Вашу відпустку в потрібний час року, то зможете відвідати і цей дійсно неймовірний і рідкісний куточок земної кулі.

18. Блакитна лагуна Ісландії.

Вода цієї красивої геотермальної лагуни має температуру від 37-39°C. Це місце утворилося під впливом потоку лави, а багаті мінералами води чудові для захворювань шкіри, таких як псоріаз. Якщо Ви хочете купуватися тут, то майте на увазі: через суворих законів про гігієну Ісландії, все купальщики зобов’язані прийняти душ в голому вигляді, перш ніж входити у воду. У той час як сама лагуна природна, вона заповнена водою, нагрітою на сусідній теплової електростанції. Ми вже писали про це місце в окремій статті про блакитну лагуну

17. Місячна долина в Чилі (Валле де ла Луна).

Опинившись у Валле де ла Місяць можна подумати, що Ви нібито приземлилися на місяць! Значний діапазон незвичайних структур розфарбовує область (сформовану впливом вітру і води) та сухі озера, які схожі на космічні кратери, які надають цьому місцю потойбічну атмосферу. Детальніше читайте у статті Подорож в Місячну долину: Пустеля Атакама

16. Каньйон Колка.

Каньйон Колка в два рази глибше, ніж Великий каньйон в Сполучених Штатах, і все ще населений людьми, які підтримують давні тераси інків, вирощуючи тут їжу. Крім місць розкопок та культурних пам’яток, є численні курорти спа в області для тих, хто хоче підтримати своє здоров’я і зберегти молодість завдяки особливій цілющій воді.

15. Геотермальна область Вай-о-Тапу.

Вай-о-Тапу – одне з найпрекрасніших, але мало відомих природних чудес Нової Зеландії. Відправившись на тригодинну прогулянку, кожен поворот представляє нове диво – від гейзерів до неймовірно кольорових озер. Є також грязьові басейни і популярний Басейн Шампанського – ймовірно, найвідоміша привабливість цих місць, зі своїм приголомшливим зовнішнім кільцем оранжевого кольору.

14. Цзючжайгоу, ущелина дев’яти селищ, Китай.

Цзючжайгоу означає “дев’ять сіл”, від імені дев’яти тибетських сіл, розташованих в долині. Вся долина заповнена красивими річками, озерами, і оточена горами із засніженими вершинами. Це місце вважається дуже важливим природним дивом і навіть класифіковано як Заказник Світовий Біосфери.

13. Цінжі дю Бемараха, Мадагаскар.

Дивовижні формування вапняку в Цінжі дю Бемараха є причиною імені цього дива природи – це Кам’яних ліс Мадагаскару . Крім приголомшливих формувань Ви можете також бачити збережені ліси мангрових дерев і дивовижний асортимент захоплюючих представників флори і фауни.

12. Крижані вежі і печери вулкана Еребус.

Гора Еребус – другий за величиною вулкан Антарктиди, активний з 1972 року. На Еребусі багато крижаних веж, сформованих в результаті парової емісії через вулканічну активність. Багато крижаних веж постійно випускають пар. На додаток до цих подібних димоходу стовпів, вулканічна гора є батьківщиною безлічі крижаних печер, сформованих природним способом, з синіми, страхітливо печеристими підземними палатами.

11. Скелі-намети Каша-Катуве.

Скелі намети Каша-Катуве в Нью-Мексико були сформовані приблизно сім мільйонів років тому в результаті попелу, депонованого пірокластичним потоком від вулканічного вибуху. Як і з більшістю гірських формувань, вивітрюванню та ерозії можна приписати створення чудової географії області. Помітно загострені подібні наметам камені отримують своє цікаве ім’я від рідної мови області, та означає “білі скелі”. Скелі різної висоти, часом досягаючи 30 метрів заввишки.

10. Рисові Тераси Банауе, Філіппіни.

Рисові Тераси Банауе – 2000-літні тераси, які були вирізані в горі Іфугао на Філіппінах предками корінних жителів. Тераси звичайно згадуються філіппінцями як “Восьме Чудо Світу”. Вважається, що тераси були побудовані з мінімальним обладнанням, в основному вручну. Вони розташовані приблизно на 1500 метрів над рівнем моря і покривають 10,360 квадратних кілометрів схилу гори. Живляться стародавньою іригаційною системою від тропічних лісів вище терас. Підраховано, що якби вони були складені впритул, то обгорнули б половину земної кулі. Місцеві жителі до цього дня все ще вирощують рис і овочі на терасах. Результат – поступова ерозія цього дива світу, яке потребують постійної реконструкції і турботи.

9. Левова Скала Сігірія, Шрі Ланка.

Сігірія (Скала лева) є останками стародавньої гірської фортеці та палацу, розташована в центральному районі Матале Шрі-Ланки, оточеної залишками великої мережі садів, резервуарів та інших структур. Популярне туристичне призначення, Сігірія також відома своїми стародавніми картинами (фресками), які нагадують Печери Аджанта в Індії. Сігірія була побудована під час панування короля Кассапи I (477—495 р.р.), і це – один з семи об’єктів Всесвітньої спадщини Шрі-Ланки. Протягом доісторичних часів Сігірія була населена. Використовувалася як гірський монастир приблизно з 5-ого сторіччя до н.е.

8. Печера Лечугія.

Одна з найпопулярніших мало відомих чудес світу, печера Лечугія – ще одне місце розташування, знайдене в Нью-Мексико. Печера – сьомий досліджуваний ланцюг у світі, з відомою довжиною близько 200 км. Печера є найвідомішим захоплюючим кристалічним формуванням гіпсу і арагоніта. До відкриття в 1986 Лечугія була незаймана протягом сотень мільйонів років, будучи однією з найстародавніших екосистем.

також читайте про Найкрасивіші печери Тернопільщини

7. Печера Крубера.


Печера Крубера, розташована в межах Гірського масиву Арабіка в Абхазії, найглибша відома печера на Землі, з глибиною в 2,191 метрів. Печера також відома як Вороняча, через велику кількість ворон, що тут гніздяться.

6. Долина квітів в Індії.

Долина Квітів, Національний парк в Індії – одне з найкрасивіших чудес світу в цьому списку. Є щось неймовірне у високих піках, що підвищуються в хмари і крутих схилах, повністю вкритому соковитою рослинністю і унікальною флорою. Долина Квітів є батьківщиною багатьох рідкісних, що піддаються небезпеці вимирання тварин, таких як азіатський чорний ведмідь, сніжний барс, бурий ведмідь і блакитний баран.

5. Долина Гленко в Шотландії.


Розташований в північній наконечнику Шотландії, Гленко – вузька долина річки, яку часто вважають одним з найбільш захоплюючих місць у країні. Долина річки Гленко є батьківщиною приголомшуючого розмаїття флори, так само як високих піків з обох боків і абсолютно прозорої річки, що пробігає в її серці.

4. Кінта да Регалейра в Португалії.

Кінта да Регалейра в Сінтрі, Португалія включає кручені сходи що спускаються вниз та відкривають безліч виходів. Ім’я з’явилося від віри, що це місце було батьківщиною масонських ритуалів. В основі лежить роза вітрів на хресті тамплієра. Символіка безпосередньо стосується життя і смерті, загальної теми для ритуалів ініціації.

3. Плітвіцькі озера в Хорватії.

Національний парк Плітвіцькі озера є батьківщиною захоплюючих видів на прекрасні відкриті озера і водоспади. Контраст глибокого блакитного з яскравим зеленим кольором створює неймовірні пейзажі, які розбурхують уяву. Парк не менш захоплюючий навіть взимку, коли частина водоспадів і озер замерзає. Перебуваючи в Хорватії, обов’язково відвідайте Плітвіцькі озера, одне з природних чудес світу.

2. Улін’юань в Китаї.

Вирушайте до більш ніж трьох тисяч величезних стовпів пісковика, багато з яких представляють із себе вежі більш ніж двісті метрів у висоті – це Улін’юань в Китаї. Він є одним з найбільш приголомшливих природних об’єктів у світі. Високі стовпи складені з кварциту і пісковику і є карстовими формуваннями. Неймовірна область розташована в ста сімдесяти милях на північний схід від Чанша і стала об’єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в 1992, однак все ще залишається відносно невідомою для більшої частини населення в світі.

1. Монастир Кей Гомпа.

Монастир Кі або Кей Гомпа – тибетський буддистський монастир, який ефектно підноситься на пагорбі, що виходить на невелику індійське село Кібар. Монастир стоїть на висоті в 4,166 метрів над рівнем моря, а село нижче, як кажуть, є найвищим в Індії. Заснований в 11-му сторіччі, монастир Кей Гомпа пережив безліч бурхливих подій. Він неодноразово піддавався нападу, розорення монгольськими арміями, спустошувався вогнями і землетрусами. Постійне руйнування і реконструкція призвели до форми будівлі, подібної до коробки, що забезпечує максимальний захист.

У продовження прочитайте також про чудеса природи в статті, присвяченій семи новим природним чудесам.

7 чудес стародавнього світу

7 чудес света

Чому тільки марнославне людство не намагається присвоїти звання “восьмого чуда” світу! Список восьмих чудес настільки великий, що навряд чи навіть найзапекліший споживач друкованої продукції і телевізійних програм зуміє пригадати хоча б десяту його частину. Але найкумедніше полягає в іншому – СІМ ЧУДЕС СВІТУ теж мало хто зможе назвати, а якщо і назве, то це все-таки буде йому коштувати деякої (частіше чималої) інтелектуальної напруги. Причина проста: семи чудес світу просто не існує.

Чудеса, звичайно ж колись були. Принаймі, у III столітті до нашої ери, коли вони були «канонізовані». З тих пір багато води витекло, а з нею і чудес. Залишилося лише одне, яке назве будь-який трієчник, – єгипетські піраміди.

єгипетські піраміди

Греки, описали та систематизувати чудеса старовини, вони вибирали їх не тільки за принципом мистецтва творців, але і по грандіозності. Важко уявити собі в цьому списку підковану блоху, як і взагалі що небудь мініатюрне. Греки зі своїми богами були на короткій нозі, але при цьому дещо комплексували перед могутністю небожителів, а тому віддавали перевагу тим витворам людських рук, що простягалися вшир і вгору, намагаючись наблизитись розмірами Олімпу.

Тож не випадково під номером один у списку семи чудес значаться єгипетські піраміди. Втім, є ще один резон: це диво – саме древнє. Найбільшій піраміді – піраміді Хеопса – близько 5 тисяч років. До тих пір поки інженер Ейфель не спорудив свою вежу в Парижі (а це сталося лише у 1889 році), піраміда Хеопса була найвищою спорудою на Землі. По молодості ця піраміда мала зріст 147 м., але до старості втоптана до висоти 137 м. Її площа не змінилася, і як і раніше для того, щоб оглянути її з усіх боків, потрібно пройти по колу кілометр.

Решта чудеса відомі нам тільки за працями істориків (головним чином, давньогрецьких) і більш пізнім вишукуванням археологів.

Сади Семіраміди

Під номером два в оповідях грецьких авторів виступають Сади Семіраміди, вони знаходились в столиці ассірійського царства Вавилоні. Правда, як виявилось пізніше, грецькі історики були ті ще наукові автори – створювали свої твори не тільки на основі історичних фактів, але керувались і вигадками. Так, з’ясувалося, що сади були створені зовсім не під час правління Семіраміди, а набагато пізніше, коли країною правив цар Навуходоносор. Той самий біблійний лиходій, який зруйнував Іудейське царство. Стверджувати, що створення їх спонсорувала Семіраміда (яка померла років за триста до народження Навуходоносора), все одно що приписувати написання «Лоліти» Симеону Полоцькому.

Навуходоносор, хоч і був відомим злодієм, дуже кохав свою дружину, мідійскую царівну. І щоб зменшити її тугу за зеленими лісам батьківщини, подарував їй цілий оазис. Сади розташовувались на широкій чотириярусній вежі, яруси з’єднувались широкими драбинами з білого та рожевого каменю, підтримуваними колонами. Сади прожили кілька століть, а потім сильна повінь розмила стіни палацу, звалилися склепіння і колони вежі. За дві тисячі років від садів не залишилось навіть руїн.

храм Артеміди Ефеської

Третє чудо світу – храм Артеміди Ефеської – багато хто пам’ятає і зараз. І не тому що знають щось про цей храм: мало хто скаже, де, коли і навіщо він був побудований. Згадується він найчастіше у зв’язку з ім’ям Герострата, який спалив знаменитий храм, щоб вписати своє ім’я в історію. Як не прикро, всупереч старанням грецьких правителів, які заборонили своїм історикам будь-яке згадування палія, ім’я цього варвара в історію увійшло (можливо, вже у стародавніх греків були свої бульварні видання?).

За переказами, будівництво храму Артеміди тривало, 120 років. А простояв він всього близько 100 років, до того моменту, як в 450 році до н.е. Геростратом опанувала божевільна ідея. У IV столітті до н.е. храм з деякими змінами був відновлений, але через сім століть готи, що вторглися в Ефес розграбували святилище Артеміди. Пізніше внесли свою лепту і християни, які використали мармур храму для своїх будівель. Але найстрашніші руйнування заподіяв святилищу болотистий грунт, на якому його побудували, щоб уберегти храм від наслідків землетрусів.

статуя Зевса Олімпійського

Ще одне чудо світу – статуя Зевса Олімпійського, була створена знаменитим давньогрецьким скульптором Фідієм в середині V століття до н.е. для однойменного храму. Величезна статуя сидячого на троні Зевса (не менше 17 метрів у висоту) була зроблена зі слонової кістки, а одяг і вінець небожителя – із золота. Чорний мармур підлоги храму повинен був стримувати блиск золота. Згідно з легендою, коли закінчивши свою роботу Фідій увійшов вночі у храм і запитав: «Чи задоволений ти, Зевс?», – Пролунав грім, і мармурова підлога тріснула. Це Зевс відповів: «Так».

Статуя Зевса загинула в V столітті під час пожежі в Константинополі, куди вона була перевезена за наказом візантійського імператора Феодосія II.

Гелікарнасський мавзолей

П’яте диво світла – Гелікарнасський мавзолей – створювалася довше, ніж будь-яка піраміда. Померлий в 353 році до н.е. цар Мавсол ще за життя почав будувати в столиці свого царства (нині це турецьке місто Бодрум) мавзолей для свого поховання. Після його смерті будівництвом храму керувала цариця Артемісія. Потім храм будував їх син, а закінчені роботи були тільки при онуці Мавсола й Артемісії. Весь цей час в будівництві були зайняті кращі грецькі архітектори та скульптори.

Чудовий мавзолей ще задовго до закінчення будівництва був зарахований до чудес світу, і навіть війська Олександра Македонського, які згодом захопили і розграбували Гелікарнас, мавзолей не чіпали. Він простояв аж до XV століття, не зруйнований ні численними землетрусами, ні пожежами. Знищили його хрестоносці, які побудували з фрагментів мавзолею фортецю святого Петра. У кріпосні стіни замість каменів вмуровували цілі статуї і плити з чудовими рельєфами. Потім хрестоносців з Гелікарнасу вигнали турки і з замку святого Петра зробили фортецю Бодрум.

У XIX столітті мандрівники, більш освічені, ніж лицарі-хрестоносці і середньовічні турки, звернули увагу на те, що в стіни середньовічного Бодрума вправлені плити з античними рельєфами, що зображують битву греків з амазонками. Англійський посол заметушився, добився дозволу виламати плити і відправив їх у Британський музей. Побачивши рельєфи, один з охоронців музею по імені Ньютон поїхав в Бодрум і, поки делегація протягом дев’яти місяців чекала від турецької влади дозволу на вилучення з кріпосних стін інших античних деталей, знайшов місце, де знаходився сам мавзолей. З незліченних мармурових уламків, знайдених там, вдалося зібрати двометрові статуї Мавсола і Артемісії і фрагменти інших скульптур, що прикрашали мавзолей.

Колос Родоський

Шосте чудо – Колос Родоський – будувався всього 12 років. Згідно з легендою, боги підняли грецький острів Родос з дна моря на прохання бога Сонця Геліоса. Тому Геліос вважався покровителем міста та його статуї прикрашали родоські храми. Після перемоги у битві з сорокатисячним військом острову Родосу дісталася в спадок від біглих ворогів купа металобрухту у вигляді дев’ятиповерхової облогової машини галеполіди. Залізо вирішено було продати, а на виручені гроші побудувати Геліосу колос (так стародавні греки називали статуї, висота яких набагато перевищувала людський зріст).

Величезний бронзовий колос вийшов заввишки близько 40 метрів. Голова, яка стояла на мармуровому постаменті бога, здавалося, досягала небес. Зі всього грецького світу на Родос спрямовувалися мандрівники, щоб подивуватися на чергове чудо світла. Але родосці раділи недовго – колос простояв всього 56 років. У 222 році до н.е. під час сильного землетрусу статуя Геліоса зруйнувалася. І хоча жителі острова не один раз робили спроби відновити чудо, всі вони закінчувались крахом. Але навіть повержений колос дивував приїжджих: лише деякі могли обхопити обома руками великий палець руки статуї. Уламки колоса пролежали на грецькій землі до 977 року н.е., коли їх продали якомусь купцю, який занурив останки на 900 верблюдів і відвіз у невідомому напрямку.

Олександрійський маяк

Сьоме (і останнє!) чудо світу було побудовано недалеко від Олександрії, на острові Фарос, в 280 році до н.е. Це була триповерхова вежа маяка висотою 120 метрів. За архітектурою маяк чимось нагадував проект сумно відомого московського Палацу Рад, тільки на його верхівці замість статуї Леніна розташовувалася фігура бога морів Посейдона. Під Посейдоном знаходився ліхтар, забезпечений цілою системою металевих дзеркал. Маяк служив і фортецею, тому що в його приміщеннях міг розміститися великий гарнізон, а система дзеркал дозволяла вести спостереження за морем і виявляти ворожі кораблі задовго до того, як вони з’являлися поблизу міста.

Про бронзові статуї, що прикрашали маяк розповідали чудеса. Одна завжди вказувала на сонце на всьому шляху його руху і опускала руку, коли сонце заходило. Інша відбивала кожну годину. Третя вказувала на море, коли з’являвся ворожий флот, і навіть видавала крик, якщо він опинявся близько. Може, так воно і було. Нам не залишається нічого іншого, як залишити це на совісті все тих же давньогрецьких істориків: в XIV столітті маяк звалився під час землетрусу. А потім його уламки, як і водиться, були використані для будівництва фортеці. Тепер тут єгипетський форт.

Ось такі сумні історії. Майже все, що греки включили в свою «книгу рекордів», давно зникло з лиця землі. Адже що цікаво: збереглося тільки найдавніше, найперше чудо. Може, й треба було цим закінчити? І пили б ми зараз кампарі з апельсиновим соком в Садах Семірамідах (Навуходоносора, вибачте). Попереджали ж давні греки про рок.

Раз збереглося тільки перше «чудо», значить, все, що отримує порядковий номер більше одиниці, – приречене. Навіщо ж ми всі носимося з номером 8?

Автор: Віктор Герасимов, Марія Поваліщева.

P. S. Древние летописи рассказывают: А еще одно из былых чудес древнего мира – Висячие сады Семирамиды являются совершенным примером того, как надо правильно делать декор для сада. Так чтоб ваш сад был не просто садом, а настоящим произведением искусства, восхищающим людей.

Сім стародавніх чудес світу | ANASTASIA

 

Сім чудес світу — список найпрославленіших пам’яток античної культури, з якого до наших часів збереглась лише Піраміда Хеопса.

ЄГИПЕТСЬКІ ПІРАМІДИ

 

 Все на світі боїться часу, а час боїться пірамід. Вони піднімаються серед гарячих пісків Лівійської пустелі і тягнуться на десятки кілометрів від сучасного Каїра до Фаюмського каналу.

Піраміди служили фараонам, відповідно до їхньої релігії, східцями, по яких вони висходили на небо. Тому найстародавніші піраміди були східчастими, мали форму східців, і тільки в більш пізніх стіни гладкі. Чому це відбулося, дотепер не вияснено.

Найвідоміші три великі піраміди біля Гізи: Хеопса (Хуфу), Хефрена (Хафра) і Мекерина (Менкаура).

ВИСЯЧІ САДИ У ВАВИЛОНІ

У 90 кілометрах від Багдада знаходяться руїни Вавилона. Стародавнє місто давно перестало існувати, але і сьогодні руїни свідчать про його грандіозність.

У VII сторіччі до нашої ери Вавилон був найбільшим і багатим містом Стародавнього Сходу. Багато надзвичайних споруд було у Вавилоні, але більше усього вражали висячі сади царського палацу, сади, що стали легендою.

Чудові сади з рідкісними деревами, гарними духмяними квітами і прохолодою в пекучій Вавилонії були по істині чудом світу. У покоях нижнього ярусу цих садів провів свої останні дні в червні 323 року до н.е. Олександр Македонський.

Висячі сади були зруйновані повенями Євфрату, що під час повені піднімається на 3 — 4 метри. Древній Вавилон давно перестав існувати, але ім’я його живе дотепер.

ХРАМ АРТЕМІДИ У ЕФЕСІ

У VI сторіччі до нашої ери нечуваного розквіту досягло старогрецьке місто Ефес, засноване на західному узбережжі Малої Азії в Карії ще у XII сторіччі до н.е. Покровителькою міста була Артеміда — дочка царя богів і людей усемогутнього Зевса і Літо, сестра Аполлона. Спочатку Артеміда була богинею родючості, покровителькою тварин і полювання, а також богинею місяця, потім — покровителькою цнотливості й охоронницею породілей. Цілком природно рішення процвітаючих городян побудувати величний храм на честь такої покровительки.

Будівництво храму продовжувалося 120 років. Його вирішили будувати недалеко від устя ріки Каністри. Ґрунт тут був болотистий. Думали, що саме таким шляхом вдасться послабити поштовхи землетрусів, що часто траплялися на узбережжі Малої Азії. Ґрунт посипали товченим вуглем, що старанно утрамбовували.

СТАТУЯ ЗЕВСА В ОЛІМПІЇ

Древньогрецьке місто Олімпія, розташоване у північно-західній частині Пелопоннесу, було релігійним центром, місцем культу верховного бога древніх греків Зевса і проведення, присвячених йому Олімпійських ігор, Це був найбільший художній центр Древньої Греції. Архітектурний ансамбль Олімпії в основному склався в VII — IV сторіччях до н.е. Тут були зведені чудові храми богів — великі і малі.

Там знаходилося й одне із семи чудес світу — величезна і прекрасна статуя владики Олімпу Зевса.

Величезний 14 метровий Зевс засідав на троні з золота, слонової кістки, чорного дерева і дорогоцінних каменів. На троні Фідій відтворив чимало сюжетів еллінської міфології і фігури цілком реальних людей, зокрема свого улюбленця хлопчика Пантарка, що став переможцем на 86-их Олімпійських іграх у боротьбі серед самих молодших хлопчиків.У одній руці він тримав золоту статую крилатої фігури перемоги Ніки, інший спирався на скіпетр з орлом на верхньому кінці. Плащ, перекинутий через плече, волосся і борода Зевса були виліплені з золота. Статуя здавалася живою: от — от Зевс підніметься з трону.

ГАЛІКАРНАСЬКИЙ МАВЗОЛЕЙ

 Одним із самих грандіозних пам’ятників грецької архітектури пізньої класики була велична гробниця в Малої Азії, у столиці невеличкої Карійської держави — Галікарнасі.

Гробниця була споруджена в IV сторіччі до н.е. царицею Артемісіею. Мавсол був, зважаючи на все, жорстокий правитель, уводив податок за податком, беручи прибутки з усього, наприклад, із похоронних обрядів або волосся. Багатства його були величезні.

У архітектурі Галікарнаського Мавзолею вперше в грецькій архітектурі сполучилися всі три відомих ордери, грецький, іонічний, коринфський. Нижній поверх підтримувався 15 доричними колонами, внутрішні колони верхнього поверху були коринфськими, а зовнішні — іонічними. У Мавзолеї сполучилися сувора геометричність, масивна простота, наповнена внутрішньої сили, і прагнення до декоративності, до легкості форм, повільності ліній.

Галікарнаський Мавзолей — триярусна споруда. Перший ярус оперізувала стрічка рельєфу з білого мармуру. Тут поміщався заупокійний храм площею в 5000 кв. метрів і висотою біля 20 метрів. Другий ярус утворювала струнка мармурова колонада, а третій — пірамідальна стріха, теж мармурова. Вінчала будівлю чотирьох кінна колісниця (квадрига), що правили мармурові Мавсол і Артемісія. Урочиста споруда сягала заввишки 40 — 50 метрів. Навколо гробниці розташовувалися статуї левів і вершників, що скачуть.

Дев’ятнадцять сторіч стояв Мавзолей. Не хватка каменю призвела до загибелі цілого ряду найцінніших пам’ятників. Така ж доля спіткала Мавзолей у Галікарнасі. Гробницю царя, що трохи ушкодив землетрус, знесли лицарі — іогоністи, побудувавши з неї кам’яний монастир-фортецю. Про руйнацію Галікарнаського Мавзолею відомо із середньовічної хроніки.

КОЛОС РОДОСЬКИЙ

 У східній частині Середземного моря, в архіпелазі Південні Споради, розташований острів Родос — один із центрів егейської культури. До наших днів збереглися численні твори античного мистецтва острова Родос. Видатним твором є статуя Геліоса, так званий Колос Родоський.

У третьому сторіччі до н.е. на острів Родос напав полководець Деметрій. Проте здолати Родосців йому не вдалося, не дивлячись на спеціальні облогові машини — останнє слово військової техніки. Деметрій відступив, кинувши на березі величезну оббиту залізом облогову вежу з таранами і перекидним мостом, катапультами, площадками для десанту — геліополіду, що надавали руху 3400 воїнів. Ця геліополіда — те ж свого роду чудо світу — замість руйнації принесла місту несподівану вигоду і всесвітню славу. Заповзятливі купці, купили у родосців геліополіду “на металобрухт” за величезні гроші — 300 талантів. На гроші, виручені від продажу вежі, і збудували статую Геліоса — покровителя Родоса. Це одне із семи чудес світу було споруджено в 292 — 280 рр. до н.е. У пам’ять про успішну оборону острова.

На торговій площі між морем і міськими воротами, на облицьованому білим мармуром штучному пагорбі, заввишки 7 метрів, була поставлена найбільша у світі статуя юнака ростом 36 метрів. Різні автори вказують різноманітну висоту статуї, збільшуючи її чи ледве не вдвічі. У всякому разі, статуя настільки велика, що Плінія Старшого, який бачив її, вразило те, що лише деякі люди могли обхопити руками великий палець статуї.

Могутні ноги юнака були дещо розставлені, долоня правої руки приставлена до очей, у лівій він тримав покривало, що спадає до землі. Дещо відхилившись назад, юнак вдивлявся вдалину. Голову прикрашав вінець із розбіжних убік променів. Це було зображення бога Геліоса — покровителя променів. Вважалось, що острів піднятий із дна моря велінням цього бога.

ФОРОСЬКИЙ МАЯК

  У 332 — 331 рр. до н.е. Олександр Македонський заснував столицю елліністичного Єгипту Олександрію. Тут знаходиться знаменитий Олександрійський мусейон — один із головних наукових і культурних центрів античного світу, а при ньому не менш відома Олександрійська бібліотека, у якій нараховувалося, чи ледве ні 700 тисяч томів грецьких і східних книг. Олександрія було самим багатим містом свого часу. Багато чудових споруд було зведено в Олександрії. До них належить і Олександрійський маяк на скелястому острові Форос поблизу дельти Нілу.

Використання маяків почалося в глибокій давнині і зв’язано з розвитком мореплавання. Спочатку це були вогнища, розташовані на високих берегах, а потім штучні споруди. Одне із семи чудес древнього світу — Олександрійський, або Фороський, маяк був споруджений у 283году до н.е. Будівництво цієї гігантської споруди зайняло усього 5 років, що само по собі дивно.

Основним будівельним матеріалом для нього послужив вапняк, мармур, граніт.

Маяк складався з трьох поставлених одна на іншу веж, що поступово зменшуються. Висота маяка величезна: по одним даним 120 метрів, по описах Ібн-аль-Сайха (XI в.) — 130 -140 метрів, по деяких сучасних публікаціях, навіть 180 метрів.

Підніжжя нижньої вежі квадратне — розмір сторони 30,5 метра. Нижня вежа, заввишки, 60 метрів була складена з кам’яних плит, прикрашених витонченою скульптурною роботою. Середня, восьмигранна вежа, висотою в 40 метрів, облицьована біломармуровими плитами. Верхня вежа — ліхтар — кругла, із куполом, встановлена на гранітних колонах, була увінчана величезною бронзовою статуєю покровителя морів Посейдона висотою 8 метрів.

Понравилось это:

Нравится Загрузка...

Сади Семіраміди — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ogrody semiramidy.jpg

Висячі Сади Семіраміди — одне з семи чудес світу, що було розташоване у легендарному Вавилоні. Вони були побудовані для дружини вавилонського царя Навуходоносора II Семіраміди, яка сумувала за горами та лісами своєї батьківщини.

Історія створення садів сягає давніх часів. Вавилонський цар Навуходоносор II (605—562 р. до н. е.) для боротьби проти головного ворога — Ассирії, війська якої двічі руйнували столицю держави Вавилон, уклав військовий союз із Кнаксаром, царем Мідії. Перемігши, вони розділили територію Ассирії між собою. Військовий союз був зміцнений одруженням Навуходоносора II із дочкою мідійського царя Амітіс.

Запорошений і шумний Вавилон, розташований на пустельній піщаній рівнині, не радував царицю, яка зросла в гористій і зеленій Мідії. Щоб утішити її, Навуходоносор наказав звести «висячі сади».

Найточніші сучасні відомості про Сади походять від грецьких істориків, зокрема, Вероссуса й Діодоруса, але опис садів досить мізерний. Ось як описані сади в їх свідченнях[джерело?]:

Сад — чотирикутний, і кожна сторона його — чотири плетри завдовжки. Він складається з дугоподібних сховищ, які розташовано в шаховому порядку на зразок кубічним підставам. Сходження до верхньої тераси можливе сходами…

Манускрипти часів Навуходоносора не містять ніяких посилань на висячі сади, хоча в них дослідники виявили описи палацу міста Вавилона. [джерело?]. Сучасні історики[хто?] доводять, що коли солдати Александра Македонського дісталися до родючих земель Месопотамії і побачили Вавилон, вони були вражені. Після повернення на батьківщину, вони розповіли про дивні сади й дерева в Месопотамії, про палац Навуходоносора, про Вавилонську вежу й зикурати. Ці оповіді розбурхали уяву поетів і давніх істориків, які змішали всі ці розповіді, щоб зробити одне з семи Чудес Світу.

В архітектурному плані Висячі Сади були пірамідою, що складалася з чотирьох ярусів — платформ, їх підтримували колони висотою до 25 м. Нижній ярус мав форму неправильного чотирикутника, найбільша сторона якого становила 42 м, найменша — 34 м. Щоб запобігти просочуванню поливної води, поверхню кожної платформи спочатку покривали шаром тростини, змішаної з асфальтом, потім двома шарами цегли, скріпленої гіпсовим розчином, поверх усього укладалися свинцеві плити. На них товстим шаром лежала родюча земля, куди було висаджене насіння різних трав, квітів, чагарників, дерев[джерело?]. Піраміда нагадувала вічно квітучий зелений пагорб.

У порожнині однієї з колон вміщувалися труби, через які насоси цілодобово подавали воду з Євфрата на верхній ярус садів, звідки вона стікала (струмочками та невеликими водоспадами) й зрошувала рослини нижніх ярусів. Чудом здавалося дзюрчання води, тінь і прохолода серед дерев, завезених із далекої Мідії.

331 р. до н. е. війська Александра Македонського захопили Вавилон. Уславлений полководець зробив місто столицею своєї величезної імперії. Після смерті Александра (323 р. до н. е.) Вавилон поступово занепав. Сади були занедбані. Повені зруйнували цегельний підмурок колон, платформи обвалилися. Так загинуло одне з чудес світу.

Двадцяте століття відкрило деякі таємниці, довкола яких ходили легенди[джерело?]. Археологи намагаються зібрати достатньо підтверджень, щоб зробити остаточні висновки про місце розташування садів, їх систему зрошування, про справжні причини їх появи.

Нині єдиний слід колись грандіозного пам'ятника інженерної думки — відкрита завдяки розкопкам Роберта Кольдевея 1898 року мережа пересічних траншей поблизу іракського міста Хілла (за 90 км від Багдада), у зрізах яких видно сліди напівзруйнованої кладки.

Євхаристійне диво — Вікіпедія

Дата Країна і місце Стислий опис спостережуваних явищ Вшанування Місце зберігання реліквій, обставини знищення
Офіційно визнані дива
595[1] Італія, Рим Переміна хліба на плоть і кров, нетлінне збереження. Осібне поклоніння реліквії, диво відображене на фресках, полотнах, книжкових ілюстраціях багатьох видатних художників. Андецький монастир, Німеччина.
750[2] Італія, Ланчано Переміна гостій і вина на плоть і кров, нетлінне збереження (докладніше див. Ланчанське чудо). Осібне паломництво і поклоніння реліквіям. Церква св. Франциска, Ланчано.
1000 (приблизно)[5] Італія, Трані Перетворення євхаристійного хліба на плоть, потужне витікання крові. Місце події 1706 року перетворено на каплицю, осібне поклоніння реліквіям. Спочатку катедральний собор Санта-Марія-Ассунта в Трані, нині — церква св. Андрія у тому ж місті.
1010[58] Іспанія, Іворра Переміна вина на кров. Паломництво, щорічне свято Santa Duda («Святиня під сумнівом»). Церква Сан-Кугат, Іворра.
1125[24] Німеччина, Беттбрунн Гостію надприродним чином не можна було підняти з землі. Побудова церкви Найсвятішого Спасителя, щорічне паломництво. Згоріла під час пожежі 1330 року.
1171, 28 березня[6] Італія, Феррара Потужний струмінь крові бив з гостії, заплямувавши склепіння церкви. Папа Євгеній IV видав 30 березня 1442 року буллу, присвячену диву, 28 числа кожного місяця на спомин дива відбувається поклоніння Святим Дарам. Базиліка Санта-Марія-ін-Вадо, Феррара.
1199, 11 травня і пізніше[7] Німеччина, Аугсбург Самоподіл на дві частини, з'єднані плоттю, збільшення у розмірах, пізніше — витікання крові із розп'яття, видіння Христа. Щорічне свято на честь чуда. Монастир Святого Хреста, Аугсбург.
1216[59] Німеччина, Беннінген Витікання крові з гостії. Побудова каплиці Riedkapelle zum Hochwürdigen Gut, щорічна процесія. Втрачена за нез'ясованих обставин.
1222, 1465[27] Нідерланди, Мерссен Втікання крові з гостії, згодом Чудо вогню — нетлінне збереження після пожежі у 1465 році. Щорічна урочиста процесія, паломництво до Мерссена. Базиліка Святого Таїнства, Мерссен.
1227[38] Італія, Ріміні Протиприродна поведінка мула. На місці події збудовано храм Пресвятої Євхаристії, диво є однією з чеснот святого Антонія Падуанського, відображене на полотнах, фресках, барельєфах багатьох видатних художників. Храм Пресвятої Євхаристії, Ріміні.
1228[60] Італія, Алатрі Перетворення гостії на плоть, нетлінне збереження. Поклоніння реліквії в соборі, пам'ятна медаль на честь 750-річчя подій (1978). Собор св. Павла.
1230, 30 грудня[29] Італія, Флоренція Переміна євхаристійного хліба на згусток крові, нетлінне збереження. Особисте паломництво папи Боніфація IX, ним же видана індульгенція на честь дива, урочисте святкування 750-ї річниці. Базиліка св. Амвросія, Флоренція.
1231[49] Іспанія, Каравака-де-ла-Крус Матеріалізація хреста, видіння ангелів і Немовляти Ісуса. Навернення маврської монаршої родини у християнство, перейменування міста із правом святкування Вічного ювілею, побудова церкви Святого Хреста. Церква Святого Хреста, Каравака-де-ла-Крус.
1239[61] Іспанія, Арагон Витікання крові з гостій. Закривавлений корпорал перетворили на бойову хоругву, на честь дива збудували церкву Пресвятої Богородиці. Дарока (назва церкви невідома), каплиця Святого Покрова, Карбонерас.
1240[55] Італія, Ассізі З гостії чувся голос Немовлятка Ісуса, вороже військо покинуло монастир, хоча не зустріло опору. Ця подія — одна з героїчних чеснот святої Клари Ассізької і є частиною її культу.
1247[53] Португалія, Сантарен Світіння гостії, неодноразова поява крові, матеріалізація кришталевої чаші, проявлення Господнього лика. Побудова каплиці, щорічна святкова процесія. Храм Найсвятішого Чуда (церква св. Стефана), Сантарен.
1251—1426[62] Іспанія, Монастир Сан-Жоав-де-лес-Абадессес Нетлінне збереження гостії. Паломництво. Монастир Сан-Жоав-де-лес-Абадессес.
1257[46] Німеччина, Регенсбург Під час Євхаристії дерев'яне розп'яття на вівтарі ожило і рухалось. Паломництво. Каплиця Спасителя, Регенсбург.
1264[63] Італія, Больсена Перетворення Святих Дарів на плоть і кров. Щорічна процесія на честь чуда, диво сприяло поширенню свята Тіла Христового, Рафаель зобразив його на стінописі Ватиканського палацу.
1273[32] Італія, Ланчано Переміна гостії на плоть, нетлінне збереження, аномальна поведінка тварин. Щорічний спомин 3 травня, урочисте святкування 700-річного ювілею, осібне поклоніння на місці події, перетвореної на каплицю. Церква св. Августина, Оффіда.
1284[56] Німеччина, Краненбург Поява розп'яття у дереві поблизу місця втрати гостії. Побудова церкви, багаторазові індульгенції різних пап, щорічна процесія і паломництво. Церква свв. Петра і Павла.
1290[33] Польща, Глотово Світіння, дивна поведінка тварин, надприродне перенесення гостії, нетлінне збереження. Побудова церкви Тіла Христового, паломництво. Церква Тіла Христового, Глотово.
1294[64] Італія, Груаро Витікання крові з гостії. У п'ятий четвер Великого посту відмічають Свято полотна з урочистою процесією, на честь дива збудовано церкву Святішого Тіла Христового і пам'ятник. Церква Святішого Тіла Христового, Вальвазоне.
1297[8] Іспанія, Жирона Перетворення Святих Дарів на плоть і кров, з одночасним збільшенням розміру. Реліквія знищена в 1936 році.
1300[47] Іспанія, О'Себрейро Зміна хліба і вина на плоть і кров, рух статуї Богородиці. Щорічні процесії з реліквіями у свято Тіла Христового, 15 серпня та 8 вересня. Парафіяльний храм О'Себрейро.
1300, 24 червня[65] Нідерланди, Нірварт Нетлінне збереження гостії. Щорічна процесія з урочистою месою. Втрачена кілька століть тому (точна дата і обставини невідомі).
1310[66] Австрія, Фіхт Переміна вина на киплячу кров. Монастир св. Георгенберга.
1317, 25 липня[39] Бельгія, Херкенроде Витікання крові з гостії, надприродна поведінка тварин, поява лика Христа. Побудова Сакраментсберзької каплиці. Собор св. Квентіна, Хассельт.
1330[9] Італія, Кашія Гостія перетворилась на кров, яка залишила на папері відбитки чоловічого обличчя. Щорічна процесія у свято Тіла Христового, на спомин дива у 1930 році проведений євхаристійний конгрес. Базиліка св. Рити, Кашія.
1330[67] Німеччина, Вальдюрн Перетворення вина на кров, проява розіп'ятого Христа з одинадцятьма ликами. Індульгенція папи Євгенія IV, щорічне паломництво. Георгіївська церква, Вальдюрн.
1331, 31 березня[34] Франція, Блано Перетворення частки гостії на криваву надприродну пляму, нетлінне збереження решти облаток. Щорічна процесія. Парафіяльна церква Блано.
1342[25] Нідерланди, Стіфаут Збереження у вогні пожежі Святих Дарів, потім нетлінне збереження принаймні до 1557 року. Щорічний спомин дива у свято Тіла Христового. Втрачені у 1557 році за невідомих обставин.
1345, 12 березня[35] Нідерланди, Амстердам Чудесне зцілення, збереження гостії у вогні, світіння, надприродне перенесення. Місце подій перетворене на каплицю, щорічна Німа процесія на спомин дива напередодні Вербної неділі. Вкрадена у XVII столітті.
1345[68] Польща, Вавель Світіння. Побудова церкви Тіла Христового, щорічний спомин чуда. Церква тіла Христового, Краків.
1348[30] Іспанія, Альборая-Альмасера Чудесне збереження у воді, надприродна поведінка тварин. Побудова церкви і пам'ятної скульптури на честь дива.
1356, 25 квітня[69] Італія, Мачерата Витікання крові з гостії. Заснування братства на честь Пресвятого Таїнства (1493), встановлення молитви Сорока годин (1556), щорічна процесія у свято Тіла Христового, осібне поклоніння реліквії. Мачератський собор.
1370[70] Бельгія, Брюссель Витікання крові з гостій. Святкування пам'яті чуда (до середини XX ст.). Собор свв. Гудули і Михаїла.
1370[71] Іспанія, Симбалла Перетворення Святих Дарів на плоть і кров. Щорічно 12 вересня на честь чуда влаштовують свято. Церква Санта-Марія, Симбалла.
1374[72] Бельгія, Міддлберг Переміна на плоть і кров. Церква св. Петра у Міддлберзі, Левенський монастир.
1380[36] Нідерланди, Бокстель Перетворення вина на кров, яку не можливо було видалити. Щорічна урочиста процесія і обряд поклоніння на свято Трійці. Бокстель, церква св. Катерини, Хогстратен.
1383, серпень[26] Німеччина, Вільснак Чудесне збереження гостій після пожежі, витікання крові, прозріння сліпого. Побудова Миколаївської церкви, паломництво. Реліквія згоріла у пожежі 1522 року.
1384[40] Австрія, Зеефельд Хитання підлоги, витікання крові з гостії.
1392, 25—27 грудня[50] Іспанія, Монкада Видіння Немовляти Ісуса святою Інесою.
1399 Польща, Познань[73] Витікання крові з гостій, левітація, світіння. Побудова каплиці і двох церков, щотижнева процесія на спомин дива. Церква Тіла Христового, Познань.
1400[74] Нідерланди, Боксмер Вино перетворилось на кров і закипіло, нетлінне збереження. Щорічна урочиста процесія на спомин дива. Церква свв. Петра і Павла, Боксмер.
1405[75] Бельгія, Буа-Сенер-Ісаак Витікання крові з гостії. Єпископська індульгенція, заснування монастиря Буа-Сенер-Ісаак, щорічна процесія (1413 — дотепер). Каплиця Найсвятішої Крові, Буа-Сенер-Ісаак.
1411[76] Хорватія, Лудбрег Переміна на кров, її нетлінне збереження, згодом численні зцілення. Щорічні урочистості («Святий тиждень») у вересні, побудова каплиці на честь дива. Храм Чуда Найсвятішої Крові, Лудбрег.
1411[15] Австрія, Вайтен Неадекватна поведінка коня під сідлом крадія, світіння, самоподіл на дві частини, з'єднані тяжами закривавленої плоті. На місці події збудовано каплицю. Вайтенська церква.
1412[16] Бельгія, Херенталь Чудесне збереження і віднайдення вкрадених гостій, світіння. Побудова каплиці De Hegge, щорічна святкова процесія.
1412[77] Італія, Баньйо-ді-Романья Перетворення вина на кров, її нетлінне збереження. Щотижневе поклоніння (по неділях з березня до листопада), проведення Євхаристійної конференції на честь 500-річчя дива. Баньйо-ді-Романья, базиліка Санта-Марія-Ассунта.
1417[17] Німеччина, Ердінг Світіння, левітація, пізніше — зцілення. Побудова каплиці, згодом — церкви Найсвятішої Крові, паломництво. Церква Найсвятішої Крові, Ердінг.
1420[57] Іспанія, Гваделупа Матеріалізаця хмари, левітація Святих Дарів, витікання крові з гостії. Вшанування монархами Хуаном II і Марією Арагонською, поклоніння реліквії під час Євхаристійного конгресу в Толедо (1926). Церква Пресвятої Богородиці, Гваделупа.
1421[31] Нідерланди, Берген Нетлінне збереження гостій у воді, проява на них крові. Процесії та свята на честь чуда (за винятком часу Реформації).
1427[51] Іспанія, Сарагоса Перетворення гостії на Немовля Ісуса, світіння, зворотня зміна Немовляти на гостію. Чудесною гостією негайно причастився єпископ Алонсо Аруельйо.
1429, 1 травня[78] Нідерланди, Алкмар Перетворення вина на кров, нетлінне збереження. Катедральний собор св. Лоренцо, Алкмар.
1430[14] Монако Витікання крові з гостії, що утворила зображення Христа на престолі, нетлінне збереження протягом 350 років. Спалена у 1794 році в Діжоні.
1433, 30 листопада[45] Франція, Авіньйон Двометрові хвилі повені розійшлися, залишивши вівтар і прохід до нього сухими. Щорічна святкова меса за особливим обрядом (30 листопада). Каплиця Сірих каянників, Авіньйон.
1447, 23 травня[23] Швейцарія, Еттісвіль Викрадена гостія збільшила вагу, поділилася на сім сяючих частин, одна з яких увійшла в землю. На місці дива збудовано каплицю; щорічний спомин у 4-ту неділю Великого посту, наступні понеділок і вівторок; неодноразові індульгенції різних пап. Парафіяльна церква Еттісвіля.
1453, 6 червня[20] Італія, Турин Дароносиця з гостією піднялась високо у повітря, потім гостія левітувала сама і світилася як сонце; після події нетлінне збереження чудесного хліба. На місці події збудовано каплицю, згодом — церкву Тіла Господнього, встановлено меморіальні знаки на місці події і місці причащення чудесним хлібом. До XVI століття реліквія зберігалась у Турині, а тоді була використана для причастя.
1472[18] Італія, Вольтерра Левітація і світіння гостій.
1533[37] Іспанія, Понферрада Зміна сили тяжіння, світіння, дивна поведінка птахів. Побудова каплиці, щорічна урочиста процесія, одна з вулиць міста названа на честь дива.
1535, 25 липня[79] Італія, Асті Поява крові на розломленій гостії та її надприродне зникнення, навернення до християнства кількох іноземних солдат. Індульгенція папи Павла III на честь дива. Негайно спожита священиком Доменіко Окчеллі.
1560, 17 квітня[28] Італія, Морровалле Чудесне збереження гостії в полум'ї пожежі. Встановлення Свят Двох помилувань у річницю дива і чудесного віднайдення гостії (17 і 27 квітня), неодноразові індульгенції пап, надання Морроваллю статусу євхаристійного міста (Civitas Eucaristica) у 400-ту річницю чуда. До 1600 року зберігалась у морровалльскій церкві св. Варфоломія, подальша доля невідома.
1568[48] Іспанія, Алькой Статуя Немовляти Ісуса ожила, вже спожиті Святі Дари знов матеріалізувалися у місці схову. Місце святотатства і чуда перетворене на каплицю, щорічний спомин під час свята Тіла Христового. Монастир Гроба Господнього, Алькой.
1570[52] Італія, Веролі Видіння Малятка Ісуса й ангелів під час поклоніння Дарам, нетлінне збереження гостії. В першу п'ятницю місяця вся церкви міста закриваються задля поклоніння Дарам у церкві св. Еразма, у 1970 році на честь чуда проведений євхаристійний конгрес. Чудотворна гостія використана для причастя через 112 років, потир зберігається у верольській церкві св. Еразма.
1572[80] Нідерланди, Горкум Витікання крові з гостії. Щорічні урочисті процесії 29 вересня та 28 жовтня. Монастир св. Лаврентія, Іспанія.
1595 Італія, Флоренція[29] Чудесне збереження гостій в полум'ї пожежі і дотепер. Щорічно під час молебню Сорока годин ця реліквія разом із кров'ю попереднього дива (див. 1230 рік) виставляється для поклоніння. Базиліка св. Амвросія, Флоренція.
1597[81] Іспанія, Алькала Нетлінне збереження Святих Дарів. Урочиста процесія за участю родини короля Філіпа III. Сховані у 1936 році під час комуністичного терору, подальша доля невідома.
1604[41] Італія, Могоро Святотатські спожиті гостії обпекли язика грішникам, а виплюнуті на землю залишили відбитки на кам'яній підлозі. Осібне поклоніння реліквії. Церква св. Бернарда, Могоро.
1608[21] Франція, Фаверне Дароносиця із Дарами вціліла при пожежі, піднялась у повітря і самотужки опустилась на новий вівтар. Індульгенція папи Павла V на честь чуда, встановлення свята (1862), проведення Національного євхаристійного конгресу на честь 300-ліття події. Бенедиктинське абатство у Фаверне.
1610[42] Італія, Рим Гостії, що впали на алтарні сходи, залишили криваві відбитки на камені. Місце дива гідно оформлене і відкрите для огляду. Церква св. Пуденціани, Рим.
1630[43] Італія, Канозіо Чудесне припинення поводі після благословення Святими Дарами. Щорічний спомин чуда в октаву торжества Тіла Христового.
1631, 3 серпня[82] Італія, Дронеро Чудесне припинення пожежі після благословіння Святими Дарами. Щорічна процесія у свято Тіла Христового, меморіальна дошка у церкві св. Бригітти.
1640[19] Італія, Турин При спробі пограбування з дарохранильниці вихопилося полум'я, а на її поверхні залишились відбитки рук мародера. Фрагмент дарохранильниці виставлений для поклоніння. Церква Санта-Марія-дель-Монте, Турин.
1649, 2 червня, 22 липня[10] Перу, Пуерто-Етен Видіння Немовлятка Ісуса і трьох сердець. Щорічне святкування із процесією (12 — 24 липня). Етенська церква.
1656, 25 травня[83] Італія, Кава-Дей-Тіррені Надприродне припинення епідемії чуми після благословіння Святими Дарами. Щорічно у червні проводять урочисту процесію на спомин дива.
1668, 12 червня[84] Франція, Юльм Видіння особи із сяючим ликом. Випуск трьох гравюр, святкування пам'яті чуда (до кінця XVIII ст.), проведення Національного євхаристійного конгресу (1901). Спожита вікарієм Пюї-Нотр-Дам для уникнення профанації (1798).
1718, 10 травня[85] Італія, Асті Поява крові на розломленій гостії, нетлінне збереження крові. Осібне поклоніння реліквіям: заплямованим потиру, патені й корпоралу. Катедральний собор Асті.
1730 — дотепер[86] Італія, Сієна Нетлінне збереження гостій. Чудесні гостії постійно знаходяться під увагою наукової спільноти (аналізувалися 14 разів), їм поклонявся святий Іван Павло II. Церква св. Франциска, Сієна.
1732, 11 вересня — 11 грудня[13] Італія, Скала На виставленій для адорації гостії з'являлись знаки Страстей Господніх. Серед численних свідків був святий Альфонс Лігуорі. Монастир Святішого Спасителя, Скала.
1772, 24 лютого[22] Італія, Пат'єрно Нетлінне збереження гостій, світіння, аномальна поведінка тварин. Надання церкві, з якої вкрали гостії, статусу євхаристійного храму єпархії, встановлення меморіального знаку на місці віднайдення. Пат'єрнська церква св. Петра, 1978 року реліквії вкрадені, їхня подальша доля невідома.
1822[54] Франція, Бордо Об'явлення Христа у Дарах. Осібне поклоніння збереженій дароносиці. Монастир Святого Сімейства, Мартільяк.
1824, 28 листопада[87] Іспанія, Оніла Нетлінне збереження гостії. Щорічне свято la Pedrera. Церква св. Якова, Оніла.
1902, 26 січня[12] Реюньйон, Сен-Андре Видіння сяючого лика Господа у терновому вінц

Want to say something? Post a comment

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *