Територія україни картинка: Путин напомнил, как возникла Украина

Содержание

Путин напомнил, как возникла Украина

Президент Путин дал интервью, в котором вполне откровенно поделился озабоченностями России, возникающими в связи с военной активностью США и НАТО у наших границ и теми процессами на Украине, которые выглядят как некая стратегическая синхронизация с действиями Запада, откровенно враждебными нам. В начале интервью с главой государства мой коллега Павел Зарубин спросил про закон о коренных народах, что запущен в Киеве Зеленским и где русские на Украине – народ не коренной.

Для Путина эта тема – очень горячая, ведь вся динамика межнациональных отношений в нынешней Украине направляется так, чтобы размыть русскость, вытеснить из страны русских и русское как таковое. То есть в будущем и русского духа там не останется. Не останется там, где некогда была Киевская Русь, где древнейший монастырь Руси Киево-Печерская Лавра (основан при Ярославе Мудром в XI веке), где в пещерах покоятся мощи русского богатыря Ильи Муромца, а сам Киев, как свидетельствует «Повесть временных лет» 882 года, по воле князя Олега – «мать городов русских».

«И сел Олег княжить в Киеве. И сказал Олег: «Да будет это мать городам русским». И были у него славяне и варяги, и прочие, прозвавшиеся русью», – говорится в «Повести временных лет».

Путин вспомнил еще и то, как через века Переяславская Рада в 1654 году закрепила цивилизационный выбор нынешней Украины, а что до украинской государственности, так она вообще-то только в ХХ веке.

«Наверное, нужно вспомнить, как возникла Украина как государство. Это порождение советского периода. Большевики, организуя Советский Союз, создали в том числе союзные республики и Украину. Можно вспомнить, что эти территории пришли в состав российского государства или процесс их воссоединения с Россией начался в 1654 году после Переяславской Рады и тогда те люди, которые проживали на этих территориях, а это, выражаясь сегодняшним языком, три области, так вот эти люди считали и называли себя русскими и православными», – подчеркнул Владимир Путин.

До большевистской революции Украины как государства никогда не существовало. Ленинский октябрь 1917 года спровоцировал на западе России активный территориальный передел. Различные квазигосударства с претензией на украинскость и независимость стали появляться там как грибы. Но и жизнь их была не дольше грибной. Кто там только ни претендовал на власть в ходе гражданской войны: от большевиков и националистов до эсеров и анархистов. В результате первым жизнеспособным государством стала лишь одно – провозглашенная в 1919 году Украинская Социалистическая Советская Республика со столицей в Харькове и в союзе с Советской Россией.

Эта же Советская Украина и стала государством-сооснователем СССР при подписании союзного договора в 1922 году. Историческая Россия таким образом сократилась ровно на Советскую Украину. Щедро. В этом смысле Владимир Ильич Ленин как глава советского правительства – создатель первого жизнеспособного украинского государства.

Вот российские губернии, вошедшие в состав Украинской ССР на 1922 год: Волынская, Донецкая, Екатеринославская, Запорожская, Киевская, Кременчугская, Николаевская, Одесская, Подольская, Полтавская, Харьковская и Черниговская. И вот города, основанные при благоволении русских царей, когда эта территория была еще в составе Руси/России: Сумы – 1655 год основания, Харьков – 1656-й, Кировоград – 1754-й, Запорожье – 1770-й (как Александровск), Кривой Рог – 1775-й, Днепропетровск (ныне – Днепр) – 1776-й (как Екатеринослав), Херсон – 1778-й, Мариуполь – 1778-й, Николаев – 1789-й, Одесса – 1794-й, Луганск – 1795-й, Донецк – 1869-й (как Юзовка).

Уже через год после создания СССР, в 1923-м, в Советской Украине началась активная политика «украинизации» бывшего куска России. Тогда считалось, что это спасет большую страну от украинского сепаратизма. Не спасло.

Вот что пишет Леонид Кучма в своей книге «Украина не Россия»: «При любом отношении к происходившему в 20-х годах надо признать, что если бы не проведенная в то время украинизация школы, нашей сегодняшней независимости, возможно, не было бы. Массовая украинская школа, пропустившая через себя десятки миллионов человек, оказалась, как выяснило время, самым важным и самым неразрушимым элементом украинского начала на Украине».

А дальше прирост Украинской ССР заботами Сталина шел так. В 1939 году, согласно Пакту Молотова-Риббентропа Восточная Галиция — сегодня это Львовская, Ивано-Франковская и частично Тернопольская области — переходит от Польши к СССР и включаются в состав Украины. В 1940-м к УССР Сталин присоединяет территории Северной Буковины и южную часть Бессарабии, ныне – Черновицкая область и часть Одесской. В 1945-м в состав Украины входит Закарпатье — нынешняя Закарпатская область.

Вишенкой на подарочном торте украинской государственности стала незаконная передача Крыма, о чем даже украинские националисты никогда не смели мечтать. Советский лидер, выходец из Украины Никита Сергеевич Хрущев сделал это со всей пролетарской щедростью в 1954 году, очевидно, по случаю 300-летия Переяславской Рады – воссоединения Украины с Россией. Как подарочек секретарям украинских обкомов КПСС, тем, на которых опирался. Но подарил чужое.

Собственно, в таких границах Украинская Советская Социалистическая Республика просуществовала до развала СССР в 1991 году. В годы незалежности начался распад. Измотанная майданами Украина сначала потеряла Крым по результатам референдума 2014 года, а примерно в то же время Киеву в результате госпереворота там перестал подчиняться и Донбасс.

«Даже после ухода Крыма и части Донбасса в фактических границах нынешней Украины остаются многие миллионы русских – коренных русских, которые туда не приехали. Поэтому говорить о русских как о некоренном народе – это просто не просто некорректно, а это смешно и глупо. Это соответствует истории абсолютно. Вообще само по себе деление на коренные, первосортные категории людей, второсортные и так далее – это уже точно совершенно напоминает теорию и практику нацистской Германии. А как быть людям со смешанной кровью? Сам Зеленский еврей по национальности. Я не знаю, у него, может быть, кровь намешанная. Что делать вот с этими людьми? Им что, сейчас будут, как в нацистской Германии, мерить черепа, другие части тела циркулем и определять, как там, настоящего арийца или ненастоящего, так здесь будут определять настоящего украинца или ненастоящего? Я уже не говорю о других составляющих. Я видел этот проект. Одна из статей там звучит примерно так, что коренные народы не могут подвергаться дискриминации. Есть общее правило, согласно которому разрешено все, что не запрещено. Значит, коренные народы не могут подвергаться дискриминации, а некоренные, значит, могут? В том числе и русские. Но речь идет не только о русских. Румыны, поляки, венгры – вот это же вопрос большой. Поэтому это абсолютно неприемлемо, не соответствует никаким нормам международного гуманитарного права», – заявил Путин.

И он вновь возвращается к несправедливости для миллионов родных нам людей, которым создают невыносимые условия, вплоть до вынужденного переселения. А с какой стати? Явно искусственная, продиктованная с Запада конструкция, разрушительная как для русских на Украине, так и для самой Украины в целом.

«Если взять перепись населения советского периода, я думаю, что мало что изменилось, это же миллионы людей, которые проживают на этой территории и прямо писали себя русскими. Никто не захочет быть людьми второго сорта, я уже не говорю по языку и по другим составляющим нормальной жизни человека, но это приведет к тому, что сотни тысяч, а может быть, и миллионы вынуждены будут либо уехать, не желая быть людьми второго сорта, либо начнут себя переписывать как-то по-другому. Вы понимаете, это такой мощный, очень серьезный удар по русскому народу в целом. И, конечно, это не может быть для нас безразличным», – подчеркнул глава государства.

Путин с болью говорит об угрозе сокращения культурного ареала расселения русских. О насильственном размывании всего русского на Украине и вытеснении. Но дело не только культурном перерождении территории. У этого процесса есть совершенно четкий военно-стратегический аспект. Если из Украины искусственно лепят государство-антиРоссию, то там рано или поздно будут против нас пытаться разместить и ракеты. Не надо быть провидцем. Опыт движения в нашу сторону военной наступательной инфраструктуры у НАТО есть.

«Вот Польша, Румыния стали членами НАТО. Американцы легко договорились с ними о размещении там систем противоракетной обороны. Но пусковые установки этих систем могут использованы для ударных комплексов, которые достигают центра России, включая Москву. Причем за очень короткое время, 15 минут подлетное время до Москвы. Ну, представим себе, что Украина станет членом НАТО. Подлетное время от Харькова, от Днепропетровска до центральной части России, до Москвы уменьшится до 7 минут. Это для нас красная линия или нет?» – говорит глава государства.

Вот этот момент – принципиальный. И как прикажете реагировать, когда ракеты – ядерные и высокоточные, а со временем и не исключено, что гиперзвуковые, – против нас хотят разместить, скажем, по такой дуге: Чернигов – Сумы – Харьков – Мариуполь? Это было бы 7 минут до Москвы, а в перспективе – с гиперзвуком – 3 минуты что ли? Путина реально волнует такая перспектива. И вот они – те самые «красные линии», которые мы определяем сами.

Нужна нам угроза подробного рода? Категорически не нужна. И нравится это кому-то или нет, а Россия подобного не допустит. А там уж думайте, во что и с кем играете. Действия России по обеспечению собственной безопасности будут справедливыми.

Размышляя, Путин вспомнил Карибский кризис 1962 года. Тогда американцы поставили свои ракеты в Турции против СССР, а мы притащили свои на Кубу, нацелив на США. Жизнь под прицелом ракет в упор тогда лидерам наших стран Хрущеву и Кеннеди показалась не очень комфортной. В результате дикого перенапряжения от угрозы 15-минутной взаимной ликвидации отказались. А сейчас по новой что ли? Осмелели?

«Если взять то, что являлось бы опасным и неприемлемым для Штатов. Размещение наших ракет на Кубе, подлетное время до центрального региона промышленного США, до Вашингтона – 15 минут. А для того, чтобы такое подлетное время сократилось до 7-10 минут, надо было разместить наши ракеты на южной границе Канады или на северной границе Мексики. Это для США красная линия или нет? А для нас? Ну, кто-то вообще должен об этом подумать, подумать о том, как мы должны реагировать на то, что по сути предлагается и обсуждается», – считает Путин.

Президент не зря напоминает о Карибском кризисе, ведь нечто похожее ползуче возникает и сейчас. Румыния и Польша – это одна тема. А другая – это когда американские эсминцы с крылатыми ракетами на борту вторгаются в Черное море. Нам это приятно?

Да вот недавно в акваторию Черного моря вошел американский эсминец «Лабун» с управляемым ракетным оружием – крылатые ракеты «Томагавк» и «Гарпун». В январе в Черном море отметились эсминцы ВМС США «Портер» и «Дональд Кук», в марте – эсминец «Том Хаднер» и крейсер «Монтерей», а в мае в порт Одессы зарулил фрегат береговой охраны США Hamilton.

Если же оценить общую динамику военной активности НАТО у наших западных границ – а это учения с участием украинцев, переброска к ним оружия и боеприпасов, а также активизация разведки – то картина впечатляет.

Число военных учений иностранных государств близ России к июню этого года выросло более чем в 1,5 раза по сравнению с прошлым, а общая продолжительность маневров увеличилась вдвое.

В первом квартале 2021 года число полетов стратегических бомбардировщиков США у границ России возросло в 1,5 раза по сравнению с тем же периодом прошлого года. На этой неделе над Балтикой у наших границ появился американский Б-52.

За 2 года интенсивность разведывательных полетов у юго-западных границ России выросла в 3,5 раза, у западных – более чем вдвое.

А что до приема Украины в НАТО, то Путин к таким планам призывает относиться без шуток. Тем более что Зеленский с Байденом по телефону тему сейчас обсуждали. В каком залоге, никто точно не знает.

«Мы ведь не знаем, как на самом деле строился разговор. Сейчас американские партнеры говорят, что им ничего не обещали, украинцам, вернее, не украинцам, а украинскому руководству, в том числе президенту Зеленскому. Откуда мы это знаем. А может быть, просто они ему сказали: знаешь что, ты рановато вылез. Рано еще об этом говорить, не к месту ты вылез, потому что сейчас намечается встреча на высшем уровне двух президентов. Чего ты нам мешаешь, портишь нам обстановку перед саммитом? Помолчать не мог что ли несколько дней? А на самом деле можно себе представить, что план вступления Украины в НАТО обсуждается. Во всяком случае никто не говорит «нет». А я в своих прежних разговорах на этот счет с прежними американскими руководителями не раз слышал: НАТО – открытая организация, каждое государство, каждый народ имеет право на выбор того, как он считает нужным обеспечить свою безопасность. Вот мне это было сказано неоднократно. И что, какой вывод из этого можно сделать? Есть формальное ограничение. Но никаких гарантий вступления Украины в НАТО нет. И что они там между собой разговаривали, о чем они разговаривали, о чем договорились, мы не знаем. А вот этот окрик из-за океана в сторону президента Украины, он, на мой взгляд, ничего не значит. И мы должны иметь это в виду. И конечно, имея это в виду, соответствующим образом выстраивать свои отношения в сфере безопасности с нашими партнерами, с ближними соседями, с теми, кто извне руководит на самом деле внешней политикой Украины сегодня», – завил Владимир Путин.

100 фото України 2020 • Ukraїner

2020 рік для всього світу став потрясінням. Щороку ми підбиваємо підсумки, показуючи Україну на 100 фотографіях. У 2020 році команда почала знімати в експедиціях на кілька місяців пізніше через карантин. Кілька проєктів були на межі скасування, але таки відбулися. За рік експедиція Ukraїner відвідала чотири регіони: Полтавщину, Сіверщину, Слобожанщину і Таврію, а також встигла створити кілька спецпроєктів. У цій підбірці – Україна, якою її побачили наші фотографи у 2020 році.

На початку року ми знову знімали зимові свята. Тоді ще ніхто не уявляв, яким буде весь наступний рік. У лютому ми попросили наших фотографів та підписників зафіксувати один день, що трапляється раз на 4 роки – 29 лютого. Найкращі з сотень надісланих фотографій вийшли окремою фотоісторією. Фактично 29 лютого 2020 року був одним з останніх днів перед появою перших хворих на коронавірус в Україні, тож цей фотопроєкт зафіксував, якою була наша країна до пандемії.

З початком пандемії Ukraїner не міг поїхати в експедицію, тож ми почали випускати історії з архіву, що не вийшли раніше з різних причин. Також ми запустили серію «На карантині», в якій герої знімали себе віддалено. У випуску про ініціативи, що виникли під час пандемії, ми показали одночасно до 40 історій.

Влітку, дотримуючись карантинних заходів, ми таки поїхали в експедицію. Водночас з основною відбулася також експедиція в Німеччині для спецпроєкту «Країна ззовні»; експедиція, в якій ми зафіксували 120 свідків Голодомору для спецпроєкту із Музеєм Голодомору; експедиція фермерськими господарствами для спецпроєкту із Лавкою Традицій; продовжилась експедиція для проєкту про національні спільноти з UCBI та «Зелена експедиція» з ГО Greencubator та ЄБРР. Наприкінці року нам також вдалося реалізувати спецпроєкт «Рідний Крим» та запустити співпрацю з Українським інститутом. І це навіть не повний перелік усього, що відбулося з нами за рік.

В момент, коли ви читаєте це, ми майже зібрали мільйон гривень за рік. Ви також можете підтримати Ukraїner на нашому сайті або Patreon.

Не забудьте також пригадати, якими були 100 фото 2019, 100 фото 2018, та 100 фото 2017 років!

Художник Іван Марчук у своїй київській майстерні. 5 січня 2020 року. Фото: Христина Кулаковська.

Історія про одного з найвідоміших українських художників сучасності.

Схід сонця у селі Космач, Карпати. Космач є одним із центрів мистецтв та ремесел Карпатського регіону. 13 січня 2020 року. Фото: Олександр Хоменко.

Чорт — персонаж Космацької Маланки. 13 січня 2020 року. Фото: Олександр Хоменко.

Історія про гуцульський карнавал.

Клеменс Пул — куратор мистецьких проєктів платформи культурних ініціатив «Ізоляція» на фоні Гуртобусу (переобладнаного на мобільний культурний центр автобуса, що подорожує регіонами України). 5 лютого 2020 року. Фото: Юрій Стефаняк.

Історія про культурний центр із Донецька.

Актори театру «ДАХ» на репетиції. 14 лютого 2020 року. Фото: Артем Галкін.

Історія про перший в Україні приватний театральний простір.

Цього року місту Прип’яті виповнилося б 50 років. Державні та громадські організації, що досліджують тему Чорнобильської катастрофи, провели мистецьку акцію, що показала нові сенси Прип’яті як осередку мистецтва. 5 лютого 2020 року. Фото: Олександр Хоменко.

Добірка історій про Чорнобильську зону.

Віктор Марущенко — український фотограф-документаліст та засновник Школи фотографії Віктора Марущенка. Інтерв’ю з Віктором, що стало частиною історії про київську фотографію, вийшло одним із останніх. Віктор Марущенко пішов з життя 28 вересня. 17 лютого 2020 року. Фото: Катя Акварельна.

Історія про знаних київських фотографів.

— Сучасна фотографія — це картинка плюс ваше висловлювання. Тому що гарних фотографій сьогодні роблять дуже багато, але вони вже не працюють самі собою. От тому дуже важливо, що ти хочеш сказати.

Віктор Марущенко

Ярослав Мішенов — засновник українського видавництва коміксів Vovkulaka. Київ, Наддніпрянщина. 16 лютого 2020 року. Фото: Іринка Громоцька.

Севастополь, Крим. Набережна і пляж «Кришталевий». 29 лютого 2020 року. Фото: Ганна Приходько (псевдонім).

Фото зроблене в межах фотопроєкту «366-й день України».

Туристи піднімаються на Говерлу. 29 лютого 2020 року. Фото: Андрій Вахній.

Фото зроблене в межах фотопроєкту «366-й день України».

Українські дизайнери з компанії LUKIS долучилися до боротьби з пандемією, перепрофілювавши свої виробництва на виготовлення захисного спецодягу для медперсоналу. Спецпроєкт «На карантині». 10 квітня 2020 року. Фото: Сергій Коровайний.

Історія про громадські ініціативи на карантині.

Андрій Павлов заснував інформаційну платформу no-covid.org.ua, щоб допомогти київським медикам діставатися роботи та додому через обмеження руху громадського транспорту. Спецпроєкт «На карантині». 12 квітня 2020 року. Фото: Сергій Коровайний.

Детальніше читайте у лонгріді.

Працівниця лабораторії швидкого прототипування FabLab виготовляє засоби індивідуального захисту для лікарів. Спецпроєкт «На карантині». 18 квітня 2020 року. Фото: Христина Кулаковська.

Історія про українські ініціативи під час пандемії коронавірусу.

Спільнота святого Егідія під час карантину допомагала безпритульним, роздаючи безкоштовно їжу, а також антисептики та маски. 19 квітня 2020 року. Спецпроєкт «На карантині». Фото: Сергій Коровайний.

Детальніше читайте у лонгріді.

Один із волонтерів Ukraїner, Богдан Суюнбаєв, працює сімейним лікарем у Києві під час пандемії коронавірусу. Спецпроєкт «На карантині». 29 квітня 2020 року. Фото: Юрій Стефаняк.

Історія про будні сімейного лікаря.

— Коли почалася війна, то наша армія, грубо кажучи, переродилася. Так само і для української медицини ця епідемія буде струсом. Вона теж має переродитися. І реформи мають стартувати із ще більшою силою.

Богдан Суюнбаєв

Роман Пятковка — український фотограф, педагог, яскравий представник другого покоління Харківської школи фотографії. Експедиція Слобожанщиною. 11 червня 2020 року. Фото: Михайло Чубун.

Ігор Ліскі — клієнт компанії SolarGaps. Компанія створює розумні жалюзі, які генерують енергію з сонячного світла. Спецпроєкт «Зелена експедиція». 12 червня 2020 року. Фото: Сергій Коровайний.

Історія про український винахід.

Вид на річку Лопань, що тече через один з районів Харкова — Москалівку. Експедиція Слобожанщиною. 12 червня 2020 року. Фото: Сергій Свердєлов.

Комісія Харківської школи архітектури переглядає дипломні роботи студентів. Експедиція Слобожанщиною. 12 червня 2020 року. Фото: Сергій Свердєлов.

Андрій Качур, директор угорського театру в місті Берегове на Закарпатті. Спецпроєкт «Національні спільноти». 12 червня 2020 року. Фото: Микита Завілінський.

Історія про угорців України.

Волохи — етнічна група змішаного румунського походження, що мешкає на Закарпатті. Спецпроєкт «Національні спільноти». 13 червня 2020 року. Фото: Микита Завілінський.

Історія про волохів України.

Стріт-арт художник Гамлет Зіньковський розмальовує паркан у Харкові. Експедиція Слобожанщиною. 14 червня 2020 року. Фото: Михайло Чубун.

Владислав Краснощек — український фотограф, представник Харківської школи фотографії, учасник групи «Шило» на подвір’ї поруч зі своїм будинком. Експедиція Слобожанщиною. 16 червня 2020 року. Фото: Сергій Свердєлов.

Виготовлення підшипників ковзання за сучасною технологією на виробництві компанії «Символ». 16 червня 2020 року. Спецпроєкт «Зелена експедиція». Фото: Сергій Коровайний.

Історія про інновації в металообробці.

Репетиція народного фольклорного аматорського гурту «Калинонька» у селі Лиман. 17 червня 2020 року. Експедиція Слобожанщиною. Фото: Михайло Чубун.

Портрети відомих українських письменників на території Харківського літературного музею. 9 червня 2020 року. Експедиція Слобожанщиною. Фото: Михайло Чубун.

Каліграфічний перформанс у Національному літературно-меморіальному музеї Г.С.Сковороди. 19 червня 2020 року. Експедиція Слобожанщиною. Фото: Михайло Чубун.

Йосип Калой, етнічний австрієць, власник пекарні в селі Барбово, Закарпаття. 19 червня 2020 року. Спецпроєкт «Національні спільноти». Фотограф. Микита Завілінський.

Історія про німців України.

Борис Єгіазарян — український художник вірменського походження в своїй майстерні у Києві, Наддніпрянщина. 20 червня 2020 року. Спецпроєкт «Національні спільноти». Фото: Олександр Хоменко.

Історія про вірмен України.

Діти бавляться з щуром на території скейт-парку у Сєвєродонецьку на Слобожанщині. 25 червня 2020 року. Фото: Юрій Стефаняк.

Борис Романов — художник, графік, майстер екслібриса у своїй майстерні у Сєвєродонецьку. 26 червня 2020 року. Експедиція Слобожанщиною. Фото: Юрій Стефаняк.

Історія про активних мешканців Сєвєродонецька.

Туристи зустрічають захід сонця на Щуровій горі поблизу села Закітне. 27 червня 2020 року. Експедиція Слобожанщиною. Фото: Юрій Стефаняк.

Зоряне небо. 28 червня 2020 року. Експедиція Слобожанщиною. Фото: Юрій Стефаняк.

Клієнт компанії Delfast на тлі муралу, що знаходиться на велотреку у Києві. 30 червня 2020 року. Спецпроєкт «Зелена експедиція». Фото: Сергій Коровайний.

Історія про українські електробайки.

Орест Коваль — український піаніст, органіст, засновник фестивалю Organum, Bach-fest і Jazz-fest. 3 липня 2020 року. Експедиція Слобожанщиною. Фото: Анастасія Некипіла.

Купальські вінки — один із обов’язкових атрибутів свята Івана Купала. 6 липня 2020 року. Експедиція Слобожанщиною. Фото: Михайло Чубун.

Олені на острові Джарилгач, Таврія. 14 липня 2020 року. Фото: Олександр Домбровський.

Юля Марушко — українська художниця, громадська активістка та вальдорфська вчителька. Спецпроєкт «Країна ззовні». 18 липня 2020 року. Фото: Олексій Шерепенко.

Історія про арт-ініціативи у Гамбурзі.

Дитина з сім’ї рідновірів, що живуть поблизу Диканьки. 19 липня 2020 року. Експедиція Полтавщиною. Фото: Альберт Лорес.

Корпусний сад — парк круглої форми в центрі Полтави. Експедиція Полтавщиною. 19 липня 2020 року. Фото: Павло Пашко.

Полтавський краєзнавчий музей. 20 липня 2020 року. Експедиція Полтавщиною. Фото: Альберт Лорес.

Учасниці відомого унікальним багатоголоссям фольклорного ансамблю «Древо» у селі Крячківка. 22 липня 2020 року. Експедиція Полтавщиною. Фото: Альберт Лорес.

Надія Микитівна Роздобара — учасниця фольклорного ансамблю «Древо». 27 липня 2020 року. Експедиція Полтавщиною. Фото: Костянтин Гузенко.

Отець Богдан Пушкар впродовж 20 років опікується греко-католицькою парафією св. Миколая у Бамберзі. 24 липня 2020 року. Спецпроєкт «Країна ззовні». Фото: Олексій Шерепенко.

Історія про допомогу Україні з Бамберга.

— Я вважаю, що ми як українці повинні бути послами української культури, українських інтересів в тій же Німеччині, поважаючи закони, культуру, звичаї народу, серед якого ми живемо. Я німцям вдячний за те, що дозволили мені тут проживати, але ця вдячність не є аж така велика, щоб я міг поступитися любов’ю до свого народу, до своєї культури.

Богдан Пушкар

Сергій Путілов працює над збереженням та відновленням шкіл Лохвицького земства, побудованих понад 100 років тому архітектором Опанасом Сластіоном у селі Харсіки. 27 липня 2020 року. Експедиція Полтавщиною. Фото: Костянтин Гузенко.

Скирти сіна у селі Кам’яна Яруга. 31 липня 2020 року. Експедиція Слобожанщиною. Фото: Сергій Свердєлов.

Діти катаються на велосипедах у селі Христанівка. 31 липня 2020 року. Експедиція Полтавщиною. Фото: Павло Пашко.

Мешканці села Христанівка спілкуються біля магазину. 31 липня 2020 року. Експедиція Полтавщиною. Фото: Микита Завілінський.

Діти Маргарити та Романа Мартинових бігають у полі. Сім’я виготовляє крафтові соуси у Жовтих Водах. 31 липня 2020 року. Спецпроєкт «Фермерство». Фото: Юрій Стефаняк.

Історія про родинні соуси.

Глиняні тарілки в Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному. 2 серпня 2020 року. Експедиція Полтавщиною. Фото: Іринка Громоцька.

Історія про домашній музей кераміки, з якого усе починалося.

Працівниці Квітневої птахофабрики перевіряють яйця. 2 серпня 2020 року. Спецпроєкт «Зелена експедиція». Фото: Сергій Коровайний.

Історія про українську компанію, що виробляє із пташиного посліду натуральні добрива.

Чоловік на коні неподалік «Львівської сироварні Джерсей». 4 серпня 2020 року. Спецпроєкт «Фермерство». Фото: Сергій Коровайний.

Історія про сир із молока джерсеїв.

Люди фотографуються на тлі машини проєкту Ukraїner у Котельві. 5 серпня 2020 року. Експедиція Полтавщиною. Фото: Іринка Громоцька.

Збір молока на органічній волинській фермі «Старий Порицьк». 5 серпня 2020 року. Спецпроєкт «Фермерство». Фото: Сергій Коровайний.

Історія про органічне фермерство.

Пивиха — пагорб висотою 168 м неподалік селища Градизьк. 7 серпня 2020 року. Експедиція Полтавщиною. Фото: Павло Пашко.

Фестиваль латиноамериканських танців на території CubaCamp, що розташований на Трухановому острові у Києві. 7 серпня 2020 року. Спецпроєкт «Національні спільноти». Фото: Юрій Стефаняк.

Історія про кубинців України.

Подружжя Ігор Рева та Соломія Братах варять сир і варення за традиційними і власними рецептами у власній сироварні в селі Мильчиці. 8 серпня 2020 року. Спецпроєкт «Фермерство». Фото: Сергій Коровайний.

Історія про «Гарбузовий рай».

Художник-авангардист та скульптор Лаврант Бокотей у своїй майстерні у селищі Чинадійово. 9 серпня 2020 року. Експедиція Закарпаттям. Фото: Харі Крішнан.

Вівчар випасає овець у закарпатському селищі Солотвино. 10 серпня 2020 року. Спецпроєкт «Національні спільноти». Фото: Харі Крішнан.

Історія про румунів України.

Володимир Ярема — пивовар та співорганізатор фестивалю «КозаФест», який щороку відбувається у селищі Козова на Галичині. 10 серпня 2020 року. Фото: Микола Король.

Відпочивальники на пляжі на Федотовій косі, Приазов’я. 11 серпня 2020 року. Фото: Сергій Свердєлов.

Волонтери проєкту Ukraїner на щорічному волонтерському кемпі, який цьогоріч відбувся онлайн. 13 серпня 2020 року. Фото: Іринка Громоцька.

Випас корів на заході сонця, Таврія. 18 серпня 2020 року. Спецпроєкт «Національні спільноти». Фото: Юрій Стефаняк.

Історія про чехів України.

Іван Степанович Мельник та Ксенія Каролівна Бондарчук. Вони пережили Голодомор у семирічному віці. 19 серпня 2020 року. Спецпроєкт «Голодомор», реалізований спільно з Національним музеєм Голодомору-геноциду. Фото: Валентин Кузан.

Жорна, які збереглись у Івана Степановича Мельника та Ксенії Каролівни Бондарчук. 19 серпня 2020 року. Спецпроєкт «Голодомор», реалізований спільно з Національним музеєм Голодомору-геноциду. Фото: Валентин Кузан.

Захід сонця на Генічеському озері, Таврія. 22 серпня 2020 року. Спецпроєкт «Національні спільноти». Фото: Юрій Стефаняк.

Молокани. 22 серпня 2020 року. Спецпроєкт «Національні спільноти». Фото: Юрій Стефаняк.

Озеро Несамовите — одне з найвищих високогірних озер українських Карпат. 23 серпня 2020 року. Фото: Тарас Ковальчук.

Солоне Генічеське озеро, розташоване в межах Арабатської стрілки. 29 серпня 2020 року. Експедиція Таврією. Фото: Павло Пашко.

Центральний пляж міста Скадовськ. 30 серпня 2020 року. Експедиція Таврією. Фото: Павло Пашко.

Кайтсерфінгіст Роман Коцюк готується до тренування в селі Іванівка. 31 серпня 2020 року. Експедиція Таврією. Фото: Катя Акварельна.

Сиваш — розділена на мілкі водойми затока Азовського моря, що утворює межу між материком та Кримським півостровом. 31 серпня 2020 року. Експедиція Таврією. Фото: Павло Пашко.

Переселенка з Криму Тетяна Болгарова ліпить з глини у своїй майстерні в Херсоні. 6 вересня 2020 року. Експедиція Таврією. Фото: Катя Акварельна.

Збір урожаю винограду сорту Мерло на сімейній виноробні «Курінь». 7 вересня 2020 року. Експедиція Таврією. Фото: Катя Акварельна.

Лісовий театр в Олешківському лісі, на базі зеленого туризму «Чумацька криниця». Із травня до вересня тут грають вистави з репертуару херсонського театру. 11 вересня 2020 року. Експедиція Таврією. Фото: Іринка Громоцька.

Будинок української художниці Поліни Райко у місті Олешки. 13 вересня 2020 року. Експедиція Таврією. Фото: Іринка Громоцька.

Напис біля пункту прийому врожаю винограду в селі Дніпровське. 14 вересня 2020 року. Експедиція Таврією. Фото: Іринка Громоцька.

Національний заповідник «Софія Київська» — музейний комплекс, який об’єднує десятки пам’яток архітектури. Належить до світової спадщини ЮНЕСКО. 18 вересня 2020 року. Фото: Дмитро Бартош.

Історія про спадщину ЮНЕСКО в Україні.

Човни на пляжі на Федотовій косі, Приазов’я. 27 вересня 2020 року. Фото: Сергій Свердєлов.

В’ячеслав Вировець — селекціонер, професор Інституту луб’яних культур у Глухові. 30 вересня 2020 року. Експедиція Сіверщиною. Фото: Роман Матков.

Збір урожаю конопляних в Інституті луб’яних культур у Глухові. 30 вересня 2020 року. Експедиція Сіверщиною. Фото: Роман Матков.

Річка Десна у місті Новгород-Сіверський. 3 жовтня 2020 року. Експедиція Сіверщиною. Фото: Роман Матков.

Оксана Линів — відома диригентка, яка співпрацює з провідними музичними сценами світу та заснувала у Львові фестиваль LvivMozArt. 3 жовтня 2020 року. Спецпроєкт «Країна ззовні». Фото: Катерина Акварельна.

Історія про впізнавану амбасадорку культури України у світі.

— Я просто подумала, чи знає зараз кожен львів’янин, що у Львові дійсно жив Моцарт?

Оксана Линів

«Дерев’яне мереживо Чернігова» — унікальний некомерційний проєкт, що зберігає дерев’яну архітектуру регіону. 4 жовтня 2020 року. Експедиція Сіверщиною. Фото: Роман Матков.

Спалені поля у селі Черкаська Лозова, що на Слобожанщині. 6 жовтня 2020 року. Фото: Сергій Свердєлов.

Жителька міста Славутич на тлі мозаїки. 6 жовтня 2020 року. Експедиція Сіверщиною. Фото: Роман Матков.

Журавлівський гідропарк у Харкові з висоти пташиного лету. 7 жовтня 2020 року. Фото: Сергій Свердєлов.

Набережна Тернопільського ставу, Галичина. 7 жовтня 2020 року. Фото: Олександр Ратушняк.

Ніч на мистецькому хуторі «Обирок», що на Сіверщині. 11 жовтня 2020 року. Фото: Юрій Стефаняк.

Вид з коптера на територію Харківського авіаційного інституту, Слобожанщина. 16 жовтня 2020 року. Фото: Сергій Свердєлов.

Сонячна електростанція неподалік Новомосковська (Подніпров’я та Запоріжжя) — одна з найбільших у Європі. 25 жовтня 2020 року. Фото: Сергій Свердєлов.

Найбільше озеро українських Карпат — Синевир, розташоване у гірському масиві Внутрішні Ґорґани на Закарпатті. 30 жовтня 2020 року. Фото: Харі Крішнан.

Дорога на полонину Апецька на околиці селища Дубове, що на Закарпатті. 1 листопада 2020 року. Фото: Харі Крішнан.

Михайло Веклин — засновник студії ресайклінгу RE. laboratory та екопроєкту Urban garden на даху колишнього радянського заводу, а зараз сучасного інноваційного центру «Промприлад.Реновація». 2 листопада 2020 року. Фото: Катя Акварельна.

Історія про реновацію, що змінює Івано-Франківськ.

Києво-Печерська Лавра — монастирський комплекс, заснований 1051 року. Належить до культурної спадщини ЮНЕСКО. 3 листопада 2020 року. Фото: Дмитро Бартош.

Добірка українських об’єктів зі спадщини ЮНЕСКО.

Дитяча залізниця «Мала Південна» у Харкові на Слобожанщині. 16 листопада 2020 року. Фото: Сергій Свердєлов.

Мустафа Джемілєв — політик, громадський діяч, один із лідерів кримськотатарського національного руху. 16 листопада 2020 року. Спецпроєкт «Рідний Крим». Фото: Сергій Коровайний.

Історія про Крим Мустафи Джемілєва.

Пляж у Феодосії. Крим, Таврія. 18 листопада 2020 року. Спецпроєкт «Рідний Крим». Автора фото не зазначено з метою його безпеки.

Реставратор в майстерні у Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків у Києві, Наддніпрянщина. 30 листопада 2020 року. Фото: Микита Завілінський.

Хлопчик Даня живе в Світлодарську, біля лінії фронту. Він дуже любить тварин і підгодовує собак та котів у місті. А гроші на корм тваринам заробляє продаючи власноруч виловлену рибу. 13 грудня 2020 року. Фото: Павло Пашко.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Редакторка:

Наталія Понеділок

Коректорка:

Олена Логвиненко

Більд-редакторка:

Катя Акварельна

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик

В обмен на Крым Украина отдала России собственные территории? — Ликбез

Миф 

В обмен на Крым Украина отдала России собственные территории.


Историческая реальность

В 1954 году Украина взамен Крыма не отдавала России никаких территорий. Все обмены происходили раньше, а ряд украинских этнических земель изначально входил в состав РСФСР.

В российско-украинских дискуссиях об исторических правах на Крым, украинская сторона часто прибегает к аргументу, якобы полуостров был передан не «просто так», а в обмен на определенные территории УССР. В частности, утверждается, что это были «равные по площади» территории Северной Слобожанщины, Таганрожья, или даже Кубани и Ставрополья.

На самом деле, никакого обмена между республиками в 1954 году не было. Украинская ССР получила Крымскую область, но взамен никаких территорий Российской СФСР не передавала. За исключением Крыма, украинско-российская советская административная граница окончательно сформировалась в 1928 году. То есть, последний обмен территориями между УССР и РСФСР состоялся за 26 лет до передачи Крыма (смотри: «Передача Крыма Украине – это «пьяный» и незаконный подарок Хрущева?»).

Так называемые «территории, отданные в обмен на Крым», о которых часто ошибочно вспоминают украинские комментаторы, можно условно разделить на две категории.

Во-первых, это территории, которые реально принадлежали советской Украине, но были переданы России еще в 1919-1928 годах: Белгородщина, Стародубщина (северные уезды Черниговской губернии), Таганрожье, Восточный Донбасс. Подробнее об обменах территориями в этот период смотри Таблицу изменений границ советской Украины с РСФСР до 1939 г.

Во-вторых, это украинские этнические ареалы в пределах РСФСР, которые никогда не входили в состав советской Украины: Кубань, Ставрополье, большая часть Северной Слобожанщины и тому подобное. Поскольку эти территории не входили в состав УССР, то Украина не могла их «передавать» или «обменивать».

Передавать или обменивать их не могла, но в течение 1920-х годов украинское советское руководство последовательно, хотя и безуспешно, настаивало на включение в УССР некоторых территорий с украинским этническим большинством.

В свое время именно этнографический критерий был положен за основу формирования УНР, а затем и УССР. При рассмотрении вопроса о границе в 1924 году, российско-украинская комиссия согласилась с тем, чтобы в основу своих решений положить «национально-этнографический момент, скорректированный в отдельных случаях по признаку экономического тяготения там, где последний ярко выражен, и к признаку выпрямления административных границ в отношении мельчайших административных единиц /район, волость, населенный пункт /».

Украинское население европейской части РСФСР по переписи 1926 г. (Из Атласа Українці. Східна діаспора. – К., МАПА, 1993.)

Хотя этнографический критерий в своей резолюции от 24 декабря 1924 г. поддержал даже Коминтерн, Кремль фактически проигнорировал его: решением Президиума ЦИК СССР от 16 октября 1925 г. Украина передала России Восточный Донбасс и Таганрожье, но взамен получила лишь незначительные территории, вместо ожидаемой Северной Слобожанщины (части Курской и Воронежской губерний). Тогда и позже союзный центр отклонил все ходатайства о передаче УССР украинских этнических территорий.

Зато под влиянием этих ходатайств и вследствие непосредственного давления украинской стороны, в населенных преимущественно украинцами местностях РСФСР улучшилось официальное отношение к национально-культурным потребностям украинцев. В ряде регионов начала реально воплощаться инициированная ХII съездом РКП(б) политика «коренизации», которая по отношению к украинцам приобрела вид «украинизации».

Конец такому содействию положили постановления ЦК ВКП(б) и СНК СССР от 14 и 15 декабря 1932 г., согласно которым «украинизация» вне УССР объявлялась «петлюровской» и немедленно сворачивалась.

Картинка для пропагандистських ЗМІ. Окупанти стріляють по своїм позиціям

Сьогодні, рано вранці російсько-окупаційні війська здійснили чергову провокацію — відкрили вогонь з важкого озброєння по власних позиціях в районі населеного пункту Пікузи. Зробили вони це з метою звинувачення українських військ у використанні важкого озброєння та створення картинки для російських пропагандистських ЗМІ.

Про це повідомляє пресгрупа Оперативно-тактичного угруповання “Схід”.

Зокрема, близько 4:00 розпочався обстріл позицій українських захисників в районі населеного пункту Водяне з напрямку населеного пункту Заїченко.

За даними розвідки, одночасно з цим були зафіксовані розриви у районі населеного пункту Пікузи. Це свідчить про те, що окупаційні сили намагаються видати обстріл своїх позицій за вогонь у відповідь наших військових.

Такими діями загарбники вкотре продемонстрували своє цинічне та байдуже ставлення до життя й здоров’я мирних мешканців.

Слід зазначити, що противник продовжує свої пропагандистські методи ведення інформаційної війни з метою звинувачення Збройних Сил України в обстрілах цивільного населення, приховуючи цим власні підступні дії.

Нагадаємо, сьогодні, 19 лютого, російські окупанти вбили українського воїна — він отримав смертельні осколкові поранення. Учора, у п’ятницю, 18 лютого, російські окупанти значно підвищили градус агресії на окупованій території України. Було зафіксовано 66 обстрілів боку загарбників, 52 з яких із застосуванням забороненого Мінськими домовленостями озброєння.

Проросійські маріонеткові лідери терористичних псевдореспублік “Л/ДНР” заявили про нібито підготовку “наступу” ЗСУ на захоплені Росією території і вирішили влаштувати “евакуацію” цивільних до Ростова-на-Дону. Усі провокаційні дії окупантів супроводжуються масовою дезінформацією та інсценованими підготовленими фейками.

Українські офіційні структури в один голос заявляють, що ніяких наступальних дій на території окупованої Донецької та Луганської областей не планується. Україна — виключно за політико-дипломатичний шлях вирішення ситуації.

Сайт фанів і вболівальників Карпати

Друга ліга Група «А», 2 тур

31 липня 2021

Карпати Рубікон

м. Львів, стадіон «Україна»

Кубок України, 1-ий попередній раунд

04 серпня 2021

Карпати АФСК Київ

м. Львів, стадіон «Україна»

Друга ліга Група «А», 3 тур

08 серпня 2021

Дніпро Карпати

м. Черкаси, стадіон «Черкаси-Арена»

Друга ліга Група «А», 4 тур

14 серпня 2021

Карпати АФСК Київ

м. Львів, стадіон «Україна»

Кубок України, другий попередній раунд

18 серпня 2021

Карпати Карпати Г.

м. Львів, стадіон «Україна»

Друга ліга Група «А», 5 тур

22 серпня 2021

Діназ Карпати

с. Демидів, стадіон «Діназ»

Друга ліга Група «А», 6 тур

27 серпня 2021

ЛНЗ Карпати

м. Черкаси, стадіон «Черкаси-Арена»

Кубок України, третій попередній раунд

31 серпня 2021

Карпати Волинь

м. Львів, стадіон «Україна»

Друга ліга Група «А», 7 тур

05 вересня 2021

Карпати Чернігів

м. Львів, стадіон «Україна»

Друга ліга Група «А», 8 тур

11 вересня 2021

Буковина Карпати

м. Чернівці, стадіон «Буковина»

Друга ліга Група «А», 9 тур

18 вересня 2021

Карпати Карпати Г.

м. Львів, стадіон «Україна»

Друга ліга Група «А», 10 тур

25 вересня 2021

Нива В. Карпати

м. Вінниця, стадіон «Центральний»

Друга ліга Група «А», 11 тур

02 жовтня 2021

Карпати Лівий берег

м. Львів, стадіон «Україна»

Друга ліга Група «А», 12 тур

06 жовтня 2021

Епіцентр Карпати

м. Дунаївці, стадіон «Колос»

Друга ліга Група «А», 13 тур

11 жовтня 2021

Карпати Любомир

м. Львів, стадіон «Україна»

Друга ліга Група «А», 14 тур

16 жовтня 2021

Чайка Карпати

смт. Макарів, стадіон ім. «М.Х. Бруквенка»

Друга ліга Група «А», 15 тур

23 жовтня 2021

Карпати Мункач

м. Львів, стадіон «Україна»

Друга ліга Група «А», 17 тур

08 листопада 2021

Рубікон Карпати

с. Щасливе, стадіон «Арсенал-Арена»

Друга ліга Група «А», 18 тур

13 листопада 2021

Карпати Дніпро

м. Львів, стадіон «Україна»

Друга ліга Група «А», 19 тур

20 листопада 2021

АФСК Київ Карпати

м. Київ, стадіон «Лівий берег»

Друга ліга Група «А», 20 тур

27 листопада 2021

Карпати Діназ

м. Львів, стадіон «Україна»

Друга ліга Група «А», 21 тур

26 березня 2022

Карпати ЛНЗ

м. Львів, стадіон «Україна»

Санаторий ЕДКС МО — цены 2022, путевки, фото, бронирование

Федеральное государственное бюджетное учереждение

Санаторий ЕДКС МО расположен на берегу Каламитского залива, в центре курортной зоны Евпатории, в глубине большого тенистого парка, территория которого оберегает корпуса санатория от шума городских набережных с обилием развлечений.

Санаторий имени Е. П. Глинки сегодня — это многопрофильный лечебно-реабилитационный центр на 600 мест круглогодичного заполнения, с хорошей материально-технической базой, развитой инфраструктурой и закрытой охраняемой территорией площадью 14 гектаров, с красивым реликтовым парком.

Санаторий располагает мощной лечебной и диагностической базой. Диагностическое отделение, лечебные и хирургическое отделения оснащены современным оборудованием. Здесь спасают от инвалидности детей с тяжелыми ортопедическими заболеваниями. Производят удлинения сегментов конечностей, реконструктивные вмешательства при врожденном вывихе бедра, болезни Пертеса, выполняют реконструкцию головки тазобедренного сустава — аналогичные операции делают в клиниках Израиля и Франции.

Санаторий ЕДКС МО получил общегосударственное признание за вклад в разработку иновационных методов лечения в хирургической, нейро-ортопедической сферах.

Распоряжением Правительства Российской Федерации от 16.01.2017 г. № 12-р федеральному государственному бюджетному учреждению «Евпаторийский военный детский клинический санаторий» Министерства обороны РФ присвоено почётное наименование имени Е.П. Глинки, председателя фонда «Справедливая помощь» — врача, спасшего десятки больных и раненых детей в зонах вооруженных конфликтов.

Санаторий министерства обороны имени Е. П. Глинки работает по направлениям лечения, оздоровления и просто летнего отдыха:

  • круглогодично — очень серьезное лечение нарушений опорно-двигательной системы. Аналогичные лечебные методики активно применяются в ведущих клиниках Германии, Франции, Израиля, Венгрии, Болгарии, Чехии, Бразилии. Правда их стоимость лечения существенно превосходит стоимость лечения в Евпатории.
  • в летний период (с апреля по октябрь) — для полноценного отдыха просто желающих позагорать на целительном евпаторийском песке, поплавать, подышать морским, насыщенным микроэлементами, воздухом и пройти курс оздоровительного лечения — добавляются летние корпуса.

ЕВДКС МО  имени Е. П. Глинки включает:

  • 4-этажные корпуса для круглогодичного отдыха и лечения;
  • 2-этажные летние корпуса — климатопавильоны, расположенные непосредственно на пляже;
  • диагностический корпус и лечебный корпус;
  • 3 лечебных бассейна с термальной водой;
  • две сауны;
  • волейбольные площадки, теннисные корты;
  • детские игровые площадки;
  • летний театр, два кафе, магазины, киоски, междугородние телефоны–автоматы;
  • школа, библиотека;
  • благоустроенный песчаный пляж.

ЕДКС МО имени Е. П. Глинки принимает на отдых и лечение: взрослых, родителей с детьми с 2 лет.

що обіцяла нова міністерка з трибуни ВРУ — ІА «Вчасно»

Напередодні парламентарі відправили у відставку її попередника, Олексія Резнікова, який сьогодні очолив Міністерство оборони України.

ЧИТАЙТЕ: Рада призначила Резнікова міністром оборони — як голосували нардепи Донеччини

За це рішення проголосували 260 народних депутатів.

З трибуни парламенту Ірина Верещук встигла розповісти про свої майбутні плани на посаді міністерки. Ми зібрали основні тези з її сьогоднішнього виступу у ВРУ:

— «До кінця поточного року ми маємо створити спеціалізовану державну установу — Український національний центр розвитку миру — для збирання доказової бази порушень прав, пов’язаних із тимчасовою окупацією та збройною агресією Російської Федерації».

— «Ми почнемо з того, що проведемо аудит виконання, тобто перевірку, наскільки міністерство виконує профільні закони, постанови Кабінету міністрів, укази президента та рішення РНБО».

— «На жаль, Мінські угоди не є дорожньою картою щодо деокупації та реінтеграції. Ми маємо стратегію. Так, Мінські угоди підписані й українською стороною, ми не відмовляємось від їх виконання, але питання безпеки мають бути передусім. Коли ми переходимо до політичних питань урегулювання на Донбасі, нам потрібно виконати безпекові питання. І коли Україна це робить — Росія відмовляється від виконання хоч би питань безпеки», — сказала Верещук.

— «Я планую брати участь (у мінському процесі — ред.). Щодо мого головування, це питання до вищого політичного керівництва держави».

— «Саме для них (молоді — ред.) і з ними ми будемо повертати наш Крим і Донбас. Я буду приділяти особливу увагу питанням освіти й працевлаштування молоді з тимчасово окупованих територій. Ми хочемо, щоб нова сторінка їхнього життя починалась із переїзду на підконтрольну територію, де на них чекатимуть толерантні люди, якісна освіта, робота іпотека, гарні друзі й можливість створити сім’ю».

— «Також серед наших першочергових кроків буде створення експертної та громадської ради при міністерстві. Ми маємо посилити комунікацію з громадськими інститутами та експертною спільнотою».

Що відомо про Верещук

Ірина Верещук — народна депутатка від партії «Слуга народу». До призначення міністеркою вона очолювала підкомітет з державної безпеки та оборони в парламентському комітеті з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Народилася 1979 року у Львівській області. Навчалася у військовому інституті при Національному університеті «Львівська політехніка» та на правничому факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка.

Також вона п’ять років проходила службу на офіцерських посадах у Збройних силах України. У 2020 році Верещук висували кандидаткою від президентської партії на посаду мера Києва.